Життя з нуля: історія переселенців з Харкова у Кропивницькому [ Редагувати ]

І щоразу ми мотивуємо Вас, глядачі, не втрачати надію. Навіть якщо й опускаються руки. Далі - історія переселенців із Харкова. Родина втратила все. І почала життя з нуля у Кропивницькому. Як не здатися - дивіться далі.

Это святая святых. Это хлебушек, тоже один из фирменных хлебов.

На двадцяти квадратних метрах родина переселенців з Харкова розгорнула мініпекарню та магазинчик.

Владислав Нікулін, переселенець з Харкова:

Мы приняли решение уезжать из Харькова на Вербное воскресенье, после того, как нам прилетело в дом и прелетело в пекарню. Одновременно машина отца разбита, окон нет, вода с потолка течет и мы на семейном совете решили - надо выехать.

Момент прильоту закадрувала відеокамера. А це вже його наслідки.

Вот такое Вербное воскресенье, вот это наши окна, которые уже не окна...

До того дня родина Владислава не планувала виїжджати. І з першого дня війни випікала хліб та роздавала його безкоштовно дітям у харківському метро. Найбільше болить і досі, що часто не вистачало на всіх голодних.

Владислав Нікулін, переселенець з Харкова:

Мы раздавали хлеб по кусочку хлебушка детям и да была такая ситуация, когда подошел мужчина с девочкой 15 лет, а мы не могли дать ей, потому что стояла очередь детей по 7-8 лет...

Виїжджала родина Владислава та його батьки на пошматованому уламками після обстрілу бусі.

А вот так вот выглядит жизнь вся, твоих родителей и пару пакетиков моей жизни.

Поруч з Владиславом тут у Кропивницькому працює за прилавком і його мама. Жінка розповідає: з перших днів повномасштабної війни в рази відчули важливість хліба і своєї справи. Бо з перших днів обстрілів Харкова - до їхньої пекарні влаштовувалися довжелезні черги - хліб став справді на вагу золота.

Наталя Нікуліна, переселенка з Харкова:

Люди стояли в очереди, холодно было, обстрелы, люди даже просили дайте нам хлеб, мы его дома допечем. Ну страшно было в очередях стоять, хлеба давали даже в пакет не могли положить, горячие. Люди за пазуху отак брали и бежали домой, старались отпускать без очереди врачей, комунальщиков.

З Харкова родині вдалося вивезти вціліле обладнання, а у Кропивницькому орендували невеличке приміщення. Кажуть, не здаються, бо потрібно жити далі та працювати на перемогу.

Владислав Нікулін, переселенець з Харкова:

У нас большая мотивация, много что потеряли в городе, и город отстраивать и людям помагать, много работы еще.

А ще відновити свою пекарню у Харкові та готувати смачну випічку і для харків'ян, і для кропивничан.