Пережив Другу світову: історія чоловіка, який став переселенцем у свої 92 роки [ Редагувати ]
Йому - 92. Він пережив Другу світову, а тепер переживає російсько-українську. Віктор Лопата з Лисичанська вже як пів року живе на Волині. Туди змушений був тікати з родиною від постійних обстрілів. Хоча у рідному Лисичанську він пережив бомбардування фашистів.
Дідусь дотепер грає на гітарі й співає українських пісень. Це, каже, допомагає йому пережити важкі часи. І до того ж це один із секретів його довголіття. Історію довгожителя-переселенця - дивіться далі.
Там же стріляють, там убивають все время у цьому погребі сидиш і ждеш.
Віктор Семенович усе своє життя прожив у Лисичанську. Там його з родиною і застала велика війна.
Віктор Лопата, переселенець з Луганської обл.:
В погребі були все одівалися потепліше. Потом вже бачим, що свистять снаряди, розриваються. Ми боялися, хотіли вообще не виїжджать, ну потом подумали, подумали оце - дочка і внук, і я - ну що нас ожидає? Нема магазини закрились, ну давали там допомогу - волонтери привозили продукти давали, ну а шо дальше? Ні газу, ні електрики, ні води нема.
Вирішили рятуватися. Першою на свій страх та ризик вдалося вибратися онуці з двома дітьми.
Микола, правнук Віктора Лопати:
Дуже важко виїжджали, під обстрілами і не всією сім'єю, я з мамою та молодшим братом спершу виїхали окремо від дідуся і бабусі під обстрілами, вивезли нас волонтери.
Віктор Лопата, переселенець з Луганської обл.:
А нас волонтери посадили на швидку допомогу і він як уключив сирена й ото ми проїхали всі пости, і приїхали із Лисичанська в Краматорськ.
А далі всі разом евакуаційним потягом дісталися до Волині. Там і живуть уже пів року. Оселились у гуртожитку місцевого ліцею.
Віктор Лопата, переселенець з Луганської обл.:
Тут нас прийняли як рідних, ми не ждали що так буде і тут зразу нас розселиои по кімнатах, де ліцей, де дітвора повинна вчитися розселили по кімнатах давали завтрак, обід і вечерю.
Віктор Семенович - найстарший переселенець у цій громаді. Йому - 92. Працював на шахті, на содовому заводі. Вдома вирощував городину та любив пекти хліб. Дідусь зізнається, ніколи й подумати не міг, що ось так на схилі літ доведеться тікати з рідного міста. У ньому він навіть пережив фашистів у Другу світову.
Мені було 11 років в 41-му. Я так у сінцях стою так у куточку, вони як начали кидать бомби от свистить, свистить. Все рвется кругом, а хата зривна ж волна, то туди її, то сюди, а вона не розвалюється, того шо вона в замках же. Дерев'яна - в замках. Пробомбили. Все. В нашу хату не попали. Сказали наші батьки і другі взрослі 650 чоловік було вбито во время той бомбежки.
Чи вціліла його хата тепер - Віктор Семенович не знає. Зв'язку з Лисичанськом немає.
Віктор Лопата, переселенець з Луганської обл.:
Це вже третя війна в моєму житті. Такой ще війни не було даже при німці вони захопили і пішли дальше. Вбивають дітей, вбивають мирних жителів, розбивають все, грабують усе.
Коли втікали з-під обстрілів, розповідає дідусь, змогли з собою взяти лише документи. Найбільше чоловік жалкував за гітарою, бо все своє довге життя грав і співав. І це, каже - один із секретів його довголіття.
Все життя я йду до людей: я граю, я співаю, я пританцьовую. Потушили канці, полягали спати, я за тії вареники та мерщій із хати.
За такий позитив пана Віктора у громаді дуже полюбили. Тут він став справжньою місцевою зіркою.
Вікторія Мельничук, керівниця центру культури "Княгининок":
Він у нас у всіх акціях бере участь, правда Віктор Семенович? До Дня вишиванки він в нас виступає, до Дня Незалежності, до Дня прапора. Він в нас тут скрізь просто.
Віктор Семенович часто навідується у місцевий центр культури. Грає на гітарі, яку йому подарували волонтери. Каже, знає понад сотню українських народних пісень.
Два кольори мої два кольори, червоний - то любов, а чорний - то журба.
А ще тут на Волині йому подарували вишиванку. Про неї, каже, мріяв усе своє довге життя.
Віктор Лопата, переселенець з Луганської обл.:
Я як одів її, як вроді я усю Україну до себе пригорнув. Оце вона мені така оця вишиванка.
Місцеві дивуються, як у такі важкі часи Віктору Семеновичу вдається не втрачати оптимізму та ще й підбадьорювати інших.
Я працюю в огороді, а оце ось, як кажуть, дополнітельний стімул - гітара. Я співаю, я людей веселю, я їм кажу - не накручуйте себе, потому що це тільки гірше буде вам. Пропускайте мимо ушей.
Вікторія Мельничук, керівниця центру культури "Княгининок":
Ця людина стільки пережила може неправильно буде як я так скажу - всерйоз не хоче вже це сприймати, бо війна, з якою ми стикнулися, просто ця жорстокість не налазить на голову.
Віктор Семенович каже, як би тяжко не було - треба триматися, бо перемога уже скоро. І він точно до неї доживе.
путін хоче, щоб всіх українців повбивати, а ми не дамося. Ми не дамося. Всьо.