Вона врятувала не один десяток життів під обстрілами у пекельному Маріуполі: історія звільненої з полону медикині [ Редагувати ]

Вона врятувала не один десяток життів під обстрілами у пекельному Маріуполі. Витягаючи з того світу поранених, потрапила у лапи рашистів. Довгих півроку військовий медик із Черкащини Марина Голінько пробула у полоні. І днями, разом із понад сотнею інших бранців, нарешті повернулася на Батьківщину. Що довелося пережити у застінках російського СІЗО і що було найнестерпнішим? Ніна Коломієць поспілкувалася з героїнею.

Марина Голінько, військовий медик:

Нарешті вдома, нарешті я бачу рідних. Були моменти, коли здавалося, що цього ніколи не станеться. Було дуже важко, але ми вірили і нарешті ми разом. - Я тисячі разів собі мріяла, як я її зустріну, що скажу. А потім, коли ми вийшли з машини, я просто побачила мою маленьку сестричку, а вона така рідна...

Військовий медик Марина Голінько - з перших днів повномасштабного вторгнення рф стала янголом-охоронцем для десятків поранених у Маріуполі. 

А в середині квітня - рятуючи людей - Марина та її колеги потрапили до ворожого полону.

Марина Голінько, військовий медик:

Спочатку ми були в Оленівці. В одній кімнаті нас поселили 40 дівчат. Яка була 6-місною. Там провели ми 6 днів. Були всі дуже втомлені.

Невдовзі полонених жінок перевезли до слідчого ізолятора в російському Таганрозі. Тісні камери, ранні підйоми і постійне відчуття голоду.

Марина Голінько, військовий медик:

Харчування - жахливе. Це просто не передати словами. Вони годували нас - такі 2 скибки хліба, чорний і білий, каші - все несолене. Наприклад, на обід давали суп, де могла плавати одна картоплинка, на друге були кисла капуста. Настільки кисла, що нічого кислішого в житті не їла. Ми її пізніше додумалися з дівчатами мити під проточною водою.

Походи до туалету - за розкладом. За найменшу непокору - виснажливі фізичні вправи, побиття або навіть розряди електрошоком! 

Марина Голінько, військовий медик:

В Таганрозі була жінка, яка могла нас бити на розтяжках. В декого були ноги сині. І пальці сині. І до того часу вони не пройшли, тому що ніякого нормального медичного забезпечення не було. 

В ізоляторі у місті Валуйки, куди пізніше етапували полонених українок, - жінок використовували як безкоштовну робочу силу. Змушували працювати на швейному виробництві. 

Марина Голінько, військовий медик:

Нічого нам не платили, тільки останні 2 тижні нам давали 1 раз на день трішечки кави і цукерочки карамельки й печенинку. Нам сказали, що це на зароблені гроші отримані.

Та найбридкішими були психологічні знущання, згадує Марина. Їх змушували вчити російські воєнні вірші й пісні, слухати гімн рф! 

Марина Голінько, військовий медик:

Коли ми співали їхні пісні, а їх напевно нам доведося вивчити штук 20, ми обов'язково повинні були марширувати.

Коли одного дня дівчатам наказали збиратися в поїздку - вони навіть і подумати не могли, що рушають додому.

Марина Голінько, військовий медик:

Вже коли відкрили ці машини, не знаю, як називаються, і там почали нам ці військовослужбовці їхні подавати руку і допомагати нам - ми вже зрозуміли, що на рідній землі.

Днями - Марина і ще 107 українок врешті повернулися з російського полону. Попереду у кожної з них - медичне обстеження і психологічна реабілітація. Та головне - звільнені жінки нарешті можуть обійняти близьких і знову відчути себе вільними.