На Одещині триває робота зі створення колективних центрів розміщення переселенців [ Редагувати ]

На Одещині триває робота зі створення колективних центрів розміщення переселенців. В громадах для цього переобладнують школи, лікарні, гуртожитки.. 

Як вдається без державного фінансування підготувати такі місця для проживання і чи влаштовують умови переселенців - Андрій Анастасов розкаже.

Справа в тому, що в мене немає дому, і за правилом доброго тону, як за правилом доброго ременя.

Дім Світлани залишився у Миколаєві, який майже щодня обстрілюється ворожими ракетами. Рятуючись від війни, разом з двома доньками жінка переїхала на північ Одещини у село Серби - і зараз мешкає у центрі розміщення вимушених переселенців. 

Світлана Ратушна, переселенка з Миколаєва:

В цілому це як гуртожиток, у кожного своя кімната, якщо кімната з великою кількістю ліжок - там люди різні, але знайомляться. У нас немає якихось конфліктних ситуацій, всі розуміють, в якій ми опинилися ситуації, чекаємо на гарні новини. 

Центр створювали буквально всім миром - розповідають у місцевій громаді. Спочатку знайшли приміщення - непрацюючий корпус сільської школи, зробили ремонт, потім підтягнулися благодійники, далі - надали допомогу і міжнародні організації. 

Антоніна Москалюк, заступниця Кодимського міського голови:

Ми все робимо власними руками, не залучаючи ніяких підрядників, тому що це дорого - у нас немає на це просто коштів! Партнери бачать наші старання, вони нам допомагають з облаштуванням і вони вірять в нас!

Зараз тут живе пів сотні людей, половина - діти. І це як одна велика родина. Люди підтримують один одного, по черзі прибирають центр, прилеглу територію та взагалі - не сидять, склавши руки. 

Юлія Антонова, комендант центру:

Є такі люди, як працюють: виїжджають у Вінницьку область, у Миколаївську. Є такі, які працюють тут у нас в селі: односельчани приходить і забирають їх на роботу: допомагають на городі, працюють!

Та в громаді пішли ще далі. І зараз створюють другий такий центр у сусідньому селі Сергіївка: також на базі непрацюючої школи. Вже два місяці тут шпаклюють, фарбують, свердлять... Там зможуть жити сімдесят переселенців. 

Сергій Ревенко, директор Грабівського ліцею:

Ми плануємо завершити роботи до першого листопада - з першого листопада ми вже можемо прийняти людей!

І знов ж: усі роботи виконують місцеві освітяни, комунальники, працівники міськради… І трохи ображаються, коли хтось каже, що їх змушують до цієї діяльності.

Дмитро Синаєвський, працівник комунальної установи:

Ніхто нас сюди не заганяє: самі - а як же? Треба - чим можем, тим допомагаєм (зітхає) Це наша.. війна - це наша загальна біда - і ми стараємось приблизити Перемогу - своїм вкладом, да.

У громаді пишаються: для цього проєкту їм навіть вдалося залучити допомогу від Управління Верховного комісара ООН у справах біженців. Кажуть: запорука успіху - це активність та прозорість.

Антоніна Москалюк, заступниця Кодимського міського голови:

Перш ніж дати щось нам, допомогти - вони роблять моніторингові місії! У нас уже було три іноземні моніторингові місії! У нас побували французи, у нас побували італійці. Тобто вони спочатку дивляться, спілкуються з нами, вони це все так оцінюють по-своєму, а після цього тільки іде допомога. 

Зараз такі центри на Одещині відвідують представники Координаційного гуманітарного штабу при обласній військовій адміністрації. Їхнє завдання - зрозуміти яку кількість переселенців може прийняти регіон у випадку додаткової евакуації людей із зони бойових дій - і яка саме допомога потрібна громадам. 

Олег Бабій, волонтер Координаційного гуманітарного штабу при Одеській обласній військовій адміністрації:

Тому що була нарада з потенційними донорами, які дають допомогу: це міжнародні донори, вітчизняні. Вони готовінадати допомогу в першу чергу місцям проживання, де вже проживають внутрішньо переміщені особи - і там де потенційно вони можуть бути розміщені. 

Наразі на Одещині (за офіційними даними) - вже близько ста двадцяти тисяч переселенців. І за державним планом, регіон має підготувати ще понад сорок тисяч резервних місць.