Шандриголове: що залишили по собі "асвабадітєлі з руського мира"? [ Редагувати ]

Зима. Лише за одного цього слова жителів фронтових сіл на Донеччині охоплює жах. Як пережити холоди й чи взагалі можна пережити їх, люди не знають. Але і їхати з рідних стін у більш безпечні міста не хочуть. Потрощені хати, жодного вцілілого вікна, немає електрики, газу, води. Суцільне згарище, - твердить мій колега воєнкор Ігор Левенок. Він поїхав до села Шандриголове. Це в Лиманській громаді. Його ексклюзивний репортаж далі.

Донеччина. Лиманська громада. Село Шандриголове. Типова картина для звільнених населених пунктів: потрощена техніка, вирви від снарядів, руїни та попелища. ЗСУ погнали звідси окупантів. Але фронт близько.

Отам детский садик був, розбитий, онде школа, отам майстерня, а оце клуб розбитий.

Місцеві жителі потроху приходять до тями, хоч і залишилося їх тут небагато. Заговорити з селянами не просто. Після пережитого вони налякані. Чотири місяці російського терору. Вижили не всі.

Да, людей багато, отут у нас жив бивший председатєль, то його з тестем у відро зібрали, бо згоріли заживо. Хату ось розбили за церквою. Автомата в пузо тикали! А я кажу стріляй! Що ти зі мною зробиш! Більше ти нічого зі мною не зробиш.

У селі розбито практично все. Та, найболючіша рана для людей - місцева школа. Нещодавно її відремонтували. Там вчилися до трьох сотень дітей. Будівля була окрасою села.

Ігор Левенок, кореспондент:

У 2016 році Шандриголівську школу було капітально відремонтовано. Утеплили фасад. До речі, за кошти Європейського союзу. Тут було тепло і затишно. Вчилися дітки. Аж поки сюди не прийшли так звані "визволителі" зі своїм "руськім миром". (напис на дошці "мир пришел на вашу землю") Як бачите, тепер школа зруйнована. Але Збройні сили України звільнили Шандриголове від "визволителів"! (напис на дошці "Шандриголове звільнено", дата підпис.

В селі не лишилося жодного вцілілого будинку. Ані води, ані електрики, ані газу. Найскладніше питання, як пережити зиму?

До широкомасштабної агресії у Шандриголове проживало трохи більше тисячі селян. Нині ж їх тут залишилося близько сотні. Люди здебільшого виживають завдяки тяжкій праці та домашньому господарству.

Це Наталія Михайлівна. Жінка не пенсіонерка. Їй… п'ятдесят дев'ять років. Поховала чоловіка і сина. Єдиний дохід - це худоба. Був раніше. Жінка тримає шість корів і три бики. Тепер молоко подіти нікуди. Роздає селянам. Грошей немає. Дрова закінчуються.

Та болтають у нас що кацапи знову підходять! - Та тікають вони! - А кажуть що до Рідкодуба підходять? - Тікають вони звідси! - Ви ж подивіться село вже не переживе більше такого! Усе розбите, худобу дівать нікуди.

Новини та інформація в село потрапляють буквально разом із журналістами. Пояснюємо пані Наталії, окупантів вигнали, українське військо наступає. І можна вже не боятися.

Наталія Михайлівна, жителька Шандриголове:

Оце і следующая хата, там стояв танк. І що вони, тварі, робили. Виїдуть ось сюди два молокососа. Ухмиляються єхидно, єхідна така улибка. Стрельнуть там і тікають. Стануть за хатами отут. А тоді ж ответка летить і розбивають людям хати. А потім знову хопа, поїхали далі, стрельнули, с*ки! Я скільки буду то не забуду їхні морди єхидні!

Класична тактика росіян. Ось тут, як бачите, поміж хатами стояв російський танк. Виїжджав на край села, стріляв і знову ховався тут поміж будинками, де живуть люди, по суті прикриваючись місцевим населенням.

Але, українці ніколи у боргу не лишаються. Тож і ворожі танкісти своє отримали.

Ось і є той самий російський танк. Під час наступу наших військових втекти йому не вдалося.

Нині чи не єдине джерело для виживання - "гуманітарка". Харчі й засоби гігієни привезли благодійники з Харкова. Біля волонтерського буса можна провести перепис, тих хто лишився в селі. Вони всі тут.

Вадим, волонтер:

Потому что в Харьковской области уже все слава богу налаживается и мы решили поехать в Донецкую и надеемся что попадем и в Луганскую область.

Не зважаючи на гуманітарну катастрофу в селі мешкає кілька родин із дітьми. У пані Віри троє хлопчиків. І немає хати. Рашисти її розбомбили іще у травні. Найменшого чотирирічного Вадима поранило.

В ножку, в ножку був ранений…

Хата багатодітної родини - без даху. Сім'я живе у сусідів. Будинок там теж дихає на ладан, але рідне село пані Віра із дітьми покидати не збирається.

В подвалі жили, а літом жили на вулиці, а сейчас от сусід виїхав і запустив нас…

Жінка просить благодійників відгукнутися. Допомогти бодай із шифером. Адже попри все оселю вона планує відновити.

Як захочеш, то все можна зробити. Було б із чого його робити! Це хоча б на перше время його прикрить і сохранить до весни те, що хоч есть, а вже повесні можна все делать.