Квіти проб'ються крізь асфальт: історія квілінг-майстрині з Луганська [ Редагувати ]

Квіти проб'ються крізь асфальт. Або як не втратити жагу до життя і бачити в ньому прекрасне, попри вибрики долі? Героїня нашого наступного сюжету - вже 24 роки не може ходити. Але всупереч важкій хворобі - вміє радіти. Справжній приклад для тих, хто зневірився - далі в марафоні.

Вот первая моя картина - это маки понівечені маки і колоски чорні. Колоски.

Що символізують випалені землі і віддані життя за Україну. А зелене колосся - віра в щасливе майбутнє. Боротьба й віра - закарбовані не тільки на картині. Ними пронизана й доля її авторки - майстрині квілінгу Наталії Донцової.

Это меня двигает вперед, помогает жить.

Квілінг - мистецтво, яке допомагає Наталії заспокоїтись, відволіктись від війни. Як великої - проти України, так і війни власної - з недугою.

Наталія Донцова, квілінг-майстриня:

Болезнь встретила меня конечно еще в школе. В 11-м классе так получилось что я перестала ходить. И вот уже 24 года, в этом году, я не хожу.

Лікарі встановили страшний діагноз юній, сповненій життя дівчині, коли хворобу вже було не зупинити. Різкий біль в спині обернувся їй роками прикутості до ліжка.

Наталія Донцова, квілінг-майстриня:

Понятно, что когда я услышала да после 8 лет, что вот-вот я буду сидеть и тут мне сказали, что вы не сможете естественно, я сделала все, чтобы смочь.

І Наталія змогла - ціною надзусиль змусила недвижиме тіло рухатися й сіла на інвалідний візок. Й попри біль - не втрачала жагу до життя: вдома здобула дві освіти - одна з яких педагогічна, й розробляючи занімілі пальці рук - знайшла відраду, а може й справу свого життя - квілінг. Мріяла вчити цьому мистецтву інших. А потім... 2014-й: в її рідний Луганськ прийшла війна. Війна за утиски російськомовних? Маячня, каже Наталія. Ніхто й ніколи не гнітив її за мову.

Наталія Донцова, квілінг-майстриня:

Нас не нужно было освобождать. И вообще слово освобождать зайдя в Украину с войной. В смысле? Кого можно освободить войной?

Наталія з мамою втекла на останньому потязі з Луганська до Києва. Потім - ковід. І знову війна.

Наталія Донцова, квілінг-майстриня:

В том году я переболела ковидом и здоровье ухудшилось. И ухудшщилось все здоровье, и наверное на фоне того, что война в Укарине, стресс, падение иммунетета. Вот открылась эта рана которой, не было буквально 23 года.

Через рану на куприку - Наталія знов не може сидіти. Не може сховатися в бомбосховищі. Під звуки тривоги вона - знаходить спокій у мистецтві. Й дякує Збройним силам України. Ось, створила для них листівки (які ми передамо у військовий госпіталь) й авторський вірш:

Наталія Донцова, квілінг-майстриня:

Нехай принесе новий рік перемогу

За подвиг ваш вдячності слів не знайти.

Для вас ми складаємо молитви до бога.

Хай вас береже і все поможе пройти.

Вірить, що зможе пройти всі життєві виклики, які випали на її долю і сама Наталія. А тому - відважно приймає їх, не впадає у відчай і не перестає мріяти. Про виставку колекції своїх картин у галереї. Та надто - прагне перемоги, здоров'я для найдорожчої - мами:

Наталія Донцова, квілінг-майстриня:

Потому что мама - это та поддержка, путеводная звезда, без которой в жизни бы ничего не было. Естественно я хочу чтобы зажила рана на крестце и я могла садиться. Самая большая мечта это жилье, и жилье в Украине свое.