Спочатку - Covid, тепер – війна: як живе Національний цирк України [ Редагувати ]

Спочатку - Covid, тепер - війна. Глядачів обмаль - виживай як хочеш. Як живе Національний цирк України? Як він зустрів війну? І хто весь час опікувався тваринами попри ворожу загрозу? Дивіться далі.

Владислав Корнієнко - генеральний директор Національного цирку України:

Знаєте, коли вибухова хвиля йде по стінці, то ми спромоглися розмістити тварин в цокольному поверсі і фактор другої стінки. Тобто це щоб вибухова хвиля їх не вразила. 

Директор цирку розповідає, як обороняли циркових звірів під час атак російських терористів на Київ. Каже - заклад щойно став відходити від коронавірусного карантину. Артисти відновили вистави, які стали збирати повні зали. Втім наприкінці лютого на арені знову оселилася тиша. 

Владислав Корнієнко - генеральний директор Національного цирку України:

З першого дня 24 лютого навіть не з 25-го як тільки зранку ми отримали цю страшну інформацію про агресію,напад на нашу країну північного сусіда, я перемістився до цирку і першийй період знаходився і навіть мешкав тут на території.

На робочому місці - лише десятеро працівників, запасів їжі - приблизно на два тижні. У таких умовах треба було якось підтримувати життя у закладі та захищати від ворожих снарядів понад сімдесяти тварин! 

Владислав Корнієнко - генеральний директор Національного цирку України: 

Ми виїздили в передмістя Києва у пошуках сіна, у пошуках тирси, тирси - це опілки, це такий матеріал, який для тварин дуже важливе. Блокпости, які охороняли місто Київ, нам фактично забороняли виїжджати, але ми казали,що в нас виходу немає, нам або голодних тварин залишити - буде трагедія ще більша.

Артисти цирку стали водіями, прибиральниками, ветеринарами… Акробат Олег Рибченко зізнається - страх у той час кудись зник. Навіть коли сідав за кермо, аби їхати за місто у пошуках їжі для тварин. Втім, щоразу то була гра на виживання. Адже зовсім близько до Києва тоді точилися бої. Олег згадує, як машину зупинили військові на блокпосту.

Олег Рибченко - артист Національного цирку України:

Ви розумієте, машину набирали руками сіно, то набирали, набирали, а потім їдемо і почались вибухи, стрілянина. І ми тільки заїхали на Берестейський пост, такий стояв, наші хлопці стояли і вони нас зупинили. Потім один з них підійшов -говорить "Ви дурні? Вони йдуть." Десь 20 хвилин і там бій почався. Ми встигли перед ними прямо пройти. 

Михайло Бобітко, канатоходець:

Я дивився на дорогу, тому що ти їдеш і вздовж дороги от так торчали ракети якісь, я не спеціаліст у воєнній справі, не можна їхати тут, не можна їхати тут. Коли нам треба було завернути саме в то село на грунтову дорогу, свого друга питаю "чи ти знаєш чи там чисто".  Він каже: я не знаю." І перехрестились і поїхали, тому що грунтовка,ясно, що сапери до них не дошли.

Вінер Кульмашов ані на хвилину не відходив від коней. Каже - раніше ніколи не проводив так багато часу зі своїми скакунами. 

Вінер Кульмашов - тренер кінного жанру:

По пол дня в манеже, по два часа или час, это было просто как общение, игры, ми изучали их повадки, они что-то новое сами предлагали, какие-то свои действия. Кто-то что-то перепрыгивает, кто-то что-то еще делает и вот в этом плане мы это все наблюдали и для себя как для опыта, как для дрессировщика.

У готелі цирку в ті дні керівництво дозволило жити і артистам, і їхнім родичам. Втім серед доволі напружених сірих буднів траплялися й кумедні випадки. Гендиректор згадує, як одного дня до закладу завітали поліцейські. Мовляв, на даху городяни побачили ракету! Директор здивувався, але разом із правоохоронцями вирушив на дах.

Владислав Корнієнко - генеральний директор Національного цирку України:

Це труба, уявляєте, на даху стирчить, там трішечки хтось з мешканців району уважний якийсь пенсіонер скоріш за все, я думаю, вони за нами стежать. Боже, ми вийшли, там все поліцейська група дівчат, вона була така симпатична керівник цієї бригади.

Давати вистави у цирку зважилися лише у червні. У першу чергу, щоб хоч якось підняти бойовий дух киян у напружені часи. Відтоді було вже півтори сотні виступів. Іноді без світла та під ліхатрики. У цирку кажуть - шоу має тривати. Глядач має право на емоції, а артисти - на оплески. Навіть в умовах війни. Адже це ще один символ нашого спільного спротиву російській агресії.