В Україні відзначають День добровольця: історії бійців територіальної оборони та добровольчих формувань із Запоріжжя [ Редагувати ]
Вони стали на захист рідної землі, не маючи жодного воєнного досвіду. Втім серед них - уже чимало героїв, які щодня доводять: заради свободи Батьківщини українці готові на все. Сьогодні ми відзначаємо День добровольця - доволі молоде свято, яке пише свою історію з 2014 року - від Революції Гідності.
Вони знають один одного ще зі школи. А тепер - разом боронять Україну від російських окупантів.
41-річний Кирило - з позивним "Тир" - б'ється за Україну ще з 2015-го. Розповідає нам, що саме змусило його піти воювати. Якось хлопець приїхав до лікарні провідати батька, пораненого у боях за Іловайськ. Те, що побачив у коридорах медзакладу, вразило до глибини душі.
Кирило, боєць добровольчого формування територіальної громади:
Я перший, хто до нього приїхав і побачив дуже багато поранених, дуже велика черга людей, які здавали кров, ну від всього побаченого я вже не міг.
Він пішов на фронт добровольцем. Згодом долучився до лав ЗСУ. За його плечима - бої за Авдіївку, Попасну, на Світлодарській дузі. У 2019-му Кирило повернувся до Запоріжжя, одружився. В нього народилася донька. Втім із початку повномасштабної війни "Тир" - знову в строю. Розповідає, як доводиться протистояти ворожій силі, що іноді в кілька разів перевищує нашу.
Кирило, боєць добровольчого формування територіальної громади:
Тоді було завдання встояти, не дати просуванню ворога. Гарячо було кожен день. - Чим стріляли по вас? - Артилерія крупнокаліберна: сто двадцяті, сто двадцять другі, сто п'ятдесят другі.
Друг Кирила - Денис - долучився до родини добровольців після окупації Маріуполя. Згадує - у перші дні найбільше вразило те, як росіяни знищують на Запоріжжі цілі села! Тоді хлопець для себе вирішив - битиме ворога аж до нашої перемоги.
Денис, боєць добровольчого формування територіальної громади:
Там я побачив усю трагедію, яку зчинили ці нелюди і тоді я вже зрозумів, що треба, треба воювати. Реально я не міг повірити своїм очам, що це таке всьо проісходіт, ну немає, в общєм села немає, не те, що один дом, а просто все зруйновано вщент.
Нині наші герої - вже бійці з досвідом. Навчають військової справи молодь, але й самі продовжують виконувати завдання на передовій. Зізнаються - навіть тепер на війні буває страшно. Втім зараз не час давати волю емоціям.
Денис, боєць добровольчого формування територіальної громади:
Всім страшно так страшно буває, що колінки калатають прям, але що робити треба робити.
Кирило, боєць добровольчого формування територіальної громади:
Більше техніки, скоріше погонимо чортів.
Олексій раніше займався бізнесом. Паралельно допомагав возити на передову продукти та одяг. Торік у перші ж дні повномасштабного вторгнення росії пішов у військкомат. Приватний підприємець став бійцем тероборони.
Олексій Гребенюк, житель Запоріжжя:
Це не було рішення як такове. Це ланцюг дій з 14-го року. Ну я з 14-го року активний волонтер, активний, що до останнього до 24, а після 25 я став військовим. Тому це не було рішення, це була закономірність.
Тоді у військкоматах були величезні черги - згадує Олексій. Згодом в окопах - виконуючи бойові завдання на Донецькому та Запорізькому напрямках - він зустрів чимало знайомих. А ще тоді добре зрозумів, якою важливою для бійців є допомога волонтерів.
Олексій Гребенюк, житель Запоріжжя:
Нас буквально там завалили волонтеркою: їжа, одежа, там доски на окоп, ну все було. Там всі були в якомусь піднесеному стані, всі готові були с ножами на танки йти.
Нині Олексія демобілізували за віком. Але він і досі тримає зв'язок із побратимами. Люди, що так само, як і він, добровільно прийшли захищати рідну землю від ворога, стали більше ніж просто товаришами по службі.