Історія бійця, який втратив ногу в боях за Ізюм [ Редагувати ]
Богдан так захопився грою, що навіть стер до крові руки.
У боях за Ізюм він втратив ногу, але не жагу до перемоги. Боєць Ізюмського батальйону тероборони з позивним "Сільвер" повернувся до побратимів, прагне йти на передову, і для цього активно тренується. Та головне - "Сільвер" уже переміг, адже привіз з "Ігор нескорених" 2 нагороди - грав у волейбол та баскетбол на візку. Далі - історія сили духу українця.
З перших же днів великої війни Богдан пішов до Ізюмської тероборони. Ворог стрімко захопив половину міста. Тож його підрозділ тримав останній шлях до міста. Бійцю допомагало те, що він працював лісником і добре знав місцевість.
"Звіробій", боєць Ізюмського батальйону ТРО:
Оскыльки він дуже добре знав ліс, його було поставлено спостерігачем на підступах до міста Ізюм. Богдана задіяли як наглядача, і плюс був міст, через які вони могли обійти місто і зайти з тилу.
Богдан, позивний "Сільвер", боєць ТРО:
Спочатку була охорона, оборона мосту, але після його підриву надійшла інформація, що вони почали підвозити понтонні переправи, і в нас була задача - не допустити, затримати, не давати їм ставити ці понтони.
Московити несамовито обстрілювали місто - з артилерії та авіації. 9 березня біля гори Крем'янець під шквальним вогнем один з уламків влучив Богданові у ногу.
Богдан, позивний "Сільвер", боєць ТРО:
Воно прилетіло так, що нога бовталась на шкірі просто, я в стані шоку спочатку не зрозумів, думав, що це просто якийсь перелом, але коли вже почав пробувати повзти, нога чіплялася, шкура натягалася, тобто в мене від болю руки відключалися.
Обстріл не припинялися, а ще - ворожий дрон постійно висів над позицією. Пораненого Богдана 3 години не могли евакуювати.
Богдан, позивний "Сільвер", боєць ТРО:
До мене не могли підбігти хлопці, у мене аптечка загубилася, мені довелося знімати ремінь з автомата і ним притягувати собі ногу. Довелося лягти на бік, поранену ногу положити на здорову ногу, оцю, те, що бовтається, теж положити на здорову ногу, і боком пробував повзти, метрів 20 так проповз, потім вже, мабуть, втратив крові багато.
Та все ж Богдана витягли, спершу доправили до Краматорська, звідти - у Вінницю. Ампутація. Потім реабілітація. І - протез. За місяць боєць його опанував і викинув милиці. З госпіталя у вересні зміг повернутися до рідного звільненого Ізюма.
Руїни побачив. Центр міста були просто руїни, там, де як раз і приходилися оці всі прильоти.
І одразу - пішов проситися назад, до свого батальйону. Відговорити не йти знову на фронт, каже його командир, було практично неможливо.
"Звіробій", боєць Ізюмського батальйону ТРО:
Він дуже мотивований. А ще дуже багато людей, які захищали місто Ізюм, включаючи Богдана, ніхто не захотів списуватися з різними травмами. У мене були люди, які після поранення, перемотані, одразу ставали в бій і захищали.
В батальйоні Богдану дали легшу роботу. Та він все одно рветься на передову.
"Звіробій", боєць Ізюмського батальйону ТРО:
В умовах сучасного бою потрібно постійно рухатись, переміщуватись, а ландшафт місцевості такий, що з протезом дуже тяжко це робити. Він рветься, бо йому хочеться помститися за своїх товаришів.
Тож Богдан хоче опанувати нову військову спеціальність.
Під час війни я б дуже хотів бути оператором безпілотного літального апарату.
У вільний час - Богдан на тренажерах. Каже, завжди займався спортом, подобалося. Тож коли запропонували взяти участь в "Іграх нескорених" залюбки погодився. Щоправда, тренуватися грати в баскетбол довелося без кільця.
А з інвентарем для силових вправ допомогли побратими з бригади.
"Звіробій", боєць Ізюмського батальйону ТРО:
Придбали йому штангу, гантелі, м'ячі. Зараз в нашому підрозділі ремонт, там ще кільце робиться переносне.
Щоб грати у командних іграх, Богдану довелося сісти у візок.
Богдан, позивний "Сільвер", боєць ТРО:
Я вперше сів на візку, тільки після операції мене там возили. Як уже ногу ампутували, на костилях ходив, на візок практично не сідав. А тут вперше такий досвід. І вийшло, звичайно, спочатку було важкувато, але приловчився.
Богдан так захопився грою, що навіть стер до крові руки.
Богдан, позивний "Сільвер", боєць ТРО:
Я навіть на важкість не звертав увагу, просто був спортивний азарт і жага до перемоги, і я навіть не зважав на ті травми, не зважав ні на що. Для мене це було вперше такий досвід, шо ноги не задіюються, не треба стрибати. Не треба переплигувати супротивника. Просто треба влучати й підтримувати тактику, і головне - це гра в команді. Тільки з командою перемагають.
І його команда перемогла. Зі Львова Богдан привіз медаль і грамоти за 1 й 2 командне місце з волейболу та баскетболу. Зараз - продовжує тренуватися. Дивлячись на нього, кажуть у бригаді, й інші бійці почали займатися спортом.
"Звіробій", боєць Ізюмського батальйону ТРО:
Те, що робить Богдан, це добре для його співтоваришів, бо вони бачать, що немає порогу межі у людських можливостей. Немає її. Якщо Богдан рветься, то кожен, як військовослужбовець, так і кожен громадянин повинен брати в руки зброю, аби на своїй ділянці захищати, робити все для захисту своєї країни.
Боєць каже, хотів би мати кращий протез, щоб вільніше рухатися, і тоді буде більше можливостей - і в спорті, і на війні. І, як усі, мріє про перемогу. Щоб у рідному Ізюмі почати саджати новий ліс замість того, який спалили рашисти.
Богдан, позивний "Сільвер", військовослужбовець ТРО:
Вони дуже сильно горіли, а тушити їх було нікому, тобто все це треба відновлювати, все це треба буде засаджувати. Так, є що робити.
