На Сумщині багатодітній сім'ї допомогли переїхати у безпечніше місце [ Редагувати ]
Якомога далі від прикордоння, бо там регулярні обстріли. На Сумщині волонтери допомогли переселитися багатодітній родині у безпечніше місце в області. Хмелівська громада, в якій тепер житиме велика сім'я, радо прийняла переселенців. Для заохочення, особливо родин з дітьми, район забезпечує житлом та допомогою.
Більше про життя на лінії вогню, евакуацію звідти та облаштування на новому місці - Юлія Зайцева розкаже.
Усе найнеобхідніше - вмістити в кілька пакунків. Навіть дитяча валізка не з іграшками, а з речами.
Родина жила в прикордонному селі Краснопільського району. Обстріли - щодня. Але на евакуацію довго не наважувалися.
Андрій Панченко, співробітник гуманітарної місії "Проліска":
Зупиняє невизначеність, куди їхати, куди дітей везти, так, тут летить, але в нас тут є корова, у нас є кури, ми їмо, у нас є вода, у нас є своє житло, у кожного спальне місце, а куди ми поїдемо, ми не знаємо.
Маму при надії та з чотирма дітьми волонтери таки вмовити виїхати.
Андрій Панченко, співробітник гуманітарної місії "Проліска":
Безпечний прихисток, гаряче харчування, гуманітарна допомога, почалась робота з пошуку житла для багатодітної родини, на даний час все складається більш-менш добре.
Спершу поселили в гуртожиток, а згодом підібрали будинок у селі - трохи далі від кордону.
І назва поетична, і село мальовниче - у Діброві родину зустрічають нові сусіди.
У будинку є вода, газ, невдовзі під'єднають інтернет. Односельці поспішають усе полагодити та розставити меблі.
Найменша Марійка швидко зорієнтувалась - і вже показує свій куточок в новій оселі.
Дівчинка закінчила перший клас, але в школу ще не ходила.
У 14-річного Богдана - свої інтереси.
- Граю в футбол. - А вже поцікавився, чи є тут футбольне поле, чи є тут команда? - Так, бачив, тут є.
Та для мами Наталії новосілля дається важко. Жінка - розгублена, невпевнена, зривається на сльози, і як мантру нагадує собі, заради кого наважилася на переїзд.
Думаю про дітей, щоб вони не чули, коли бахкають.
У рідному селі Наталія працювала колись на фермі, вела домашнє господарство, опікувалася сестрою з інвалідністю.
Треба просто звідти якось привезти, в нас є там 2 собачок і 3 котиків, і кури є, там город в нас посаджений, ми все посадили.
Сусідка запевняє: на перший час забезпечить харчами й навіть допоможе посадити город.
Світлана, сусідка переселенців:
І закрутка принесу, і картошку, сала дам, все, що необхідно, люди приїхали без нічого, їх треба підтримати, дуже підтримати, тим паче дітки.
Зі свого боку волонтери обіцяють посприяти в складніших питаннях.
Намагаємось відремонтувати санвузол, здійснити вам індивідуальну допомогу...
Хмелівська громада два роки приймає в себе переселенців. Забезпечують житлом, дровами та іншим необхідним. Сільські школи вже поповнилися сотнею дітей.
Петро Панченко, сільський голова Хмелівської сільської ради:
По всій Україні підшукували ті сім'ї, де є 3 і більше дітей, і забирали їх з Херсона, з Харківської області, з Дніпропетровської, з Запорізької - всіх, хто бажав до нас приїхати, жити й працювати, ми їх просто своїм транспортом перевозили, поселяли, і надавали допомогу на кожну дитину по 10 тисяч гривень.
Односельці усім евакуйованим допомагають.
Тим часом волонтер гуманітарної місії навідує родину, яка евакуювалася сюди з-під Вовчанська пів року тому.
В оселі Світлани чисто та затишно. Чоловік знайшов роботу. Для навчання 7 дітей, розповідає господиня, нема столу. Зате тут нарешті почав відпускати всеохопний страх.
Світлана Загреба, переселенка з Харківщини:
Ми там були в окупації, над нами там пролітали вертольоти, самольоти. Це було страшне, діти зразу знали, що треба падати, закривати вуха, бо це могли й перетинки полопатись, діти в мене десь щось чують - у них вже паніка. Паніка-паніка, вони дуже боялись.Уже трошечки в них відійшло.
Діти ходять до школи. У них з'явилися нові друзі й нові сподівання та мрії.
Надіємося, що скоро закінчиться війна.
