Обстрілюють щодня з різної зброї: як виживають люди в Оріхові [ Редагувати ]
Пів тисячі обстрілів за минулу добу зафіксували у Генштабі на Запоріжжі. За повідомленням очільника області, Івана Федорова, росіяни активно застосовували авіацію, дрони та артилерію. Гатили з РСЗВ та ствольної артилерії. Обійшлося без жертв, зафіксовано руйнування приватних будинків. Один з населених пунктів, по якому регулярно б'ють росіяни, Оріхів. У містечку цілодобово працюють рятувальники. Ліквідують наслідки ударів та допомагають місцевому населенню. Більше про життя на лінії вогню - репортаж Інни Гогой.
Це був скид з дрона, і це посікло, такі дрібні металеві.
Рятувальник Анатолій Трофименко показує, як уламками від ворожих боєприпасів посікло пожежну машину. На кузові дірки від касетних снарядів та дрону. В Оріхівській громаді, каже надзвичайник, під час ліквідації наслідків обстрілу завжди є загроза потрапити під повторний удар.
Анатолій Трофименко, командир відділення 20-ї державної пожежно-рятувальної частини ГУ ДСНС у Запорізькій області:
Хлопці тушили, но вони були за приміщенням, я поняв, що цілились спеціально по машині, щоб вивести зі строю.
Прифронтовий Оріхів та прилеглі села цієї громади росіяни обстрілюють щодня і ледь не з усієї наявної зброї.
Анатолій Трофименко, командир відділення 20-ї державної пожежно-рятувальної частини ГУ ДСНС у Запорізькій області:
Арта, КАБи, все, що у них є, зі всього вони стріляють. Влітку ускладнюється тим, що з Оріхова багато людей виїхало, не косимо, люди не косять, обстріл пройшов, осколки попадали, горить трава, доходить до будинку, як площа велика.
Окрім усування наслідків атак, рятувальники підтримують і місцевих жителів. Постійно привозять хліб та воду. У самому Оріхові немає жодної вцілілої будівлі, геть розбиті усі комунікації. На затишних вулицях, де раніше вирувало життя, нині порожньо. Люди зізнаються: їм боляче бачити рідне місто напівзруйнованим.
Таїсія, жителька Оріхова:
Боляче, боляче, але ви знаєте, в мене менший син лікар, я все думала, як він може оце звикаться з людським болем, а тепер розумію, як це можна звикаться з цим. Коли вона на очах весь час.
Пані Тетяна разом з чоловіком ховаються від обстрілів у підвалі. Розповідає, найбільше лякають КАБи. Аби добігти до сховку та укритися від ворожої авіабомби, мають лише кілька хвилин.
Тетяна, жителька Оріхова:
Хвилина, дві, найбільше дві. Надо бистро це все робить, тому що КАБи, це ж свист просто такий, вікна дрижать, двері, все відкривається. Двері у нас виламані, ми уже і так їх, і ганчірочкою, і чим тільки не закриваємо.
За два з половиною роки великої війни вже не раз латали свою побиту хату. Але ремонту вистачає не надовго.
Тетяна, жителька Оріхова:
Осколками дуже багато разів розбивало, ви ж бачите, сітками позабивано вікна, вони вилітають, уже з рамами, рам вже немає, нічого вже живого немає. Кухню вже декілька разів, ну времянка, де ми тут зимою живемо, декілька разів уже перекривали.
Попри небезпеку, виїжджати з міста Тетяна не збирається. Зізнається, як голова квартального комітету, не може кинути напризволяще своїх літніх сусідів. І ця підтримка взаємна. Встигає жінка і поратися по господарству. Доглядає за курчатами та обробляє город.
- Ось посадили огірки, прикрили їх, це уже падає ця арка від цього. - Це якийсь пізній сорт? Чи що? - Це просто огірки будуть, вони ранні.
Городину вирощує майже кожен оріхів'янин. Так люди забезпечують себе свіжими овочами та фруктами, і хоча б трохи відволікаються від важкого сьогодення.
Таїсія, жителька Оріхова:
Рятує і морально, і матеріально, відволікаємося. Здавалося б, що ми тут можемо робить, а буває так, зранку як вийшов і аж увечері зайшов. Там підмести, там підполоть, там щось підстірнуть, на городі.
Більшість із тих, хто залишився в Оріхові, - пенсіонери. Вони категорично відмовляються евакуйовуватись з міста. Причини для цього називають різні. Одних тримають обов'язки перед літніми родичами та небажання покидати рідні місця. А інших, більше за небезпеку, лякає невідомість на новому місці.
