День Маріуполя: як живе місто під гнітом окупантів [ Редагувати ]
Практично зруйнований росіянами Маріуполь уже третій рік перебуває в окупації. До українського інформаційного простору потрапляє небагато інформації про життя містян та функціонування інфраструктури. Втім, помітно, що росія намагається створити картинку так званої "відбудови" міста. На кістках. Сьогодні столиця Приазов'я мала б відзначати День міста. Під українським прапором Маріуполь був одним з найкомфортніших міст країни. А як живе й чим дихає Маріуполь зараз, під гнітом окупантів? Про це далі розповість наш колега Ігор Левенок.
Місто інфіковане страхом!
Це, знаєте, помісь дикого нацизму і більшовизму в одному флаконі.
Що розповідають маріупольці про життя в окупації?
Це, скажімо так, біль. Біль різниці, хоч і кажуть, що ми нібито в росії, а насправді ми невідомо де.
Як триває "відбудова" Маріуполя очима пропагандистів.
Ось що означає росія.
І очима місцевих жителів.
Хоч би якийсь куточок був. Скільки ж можна нам мучитися? Ніде нас не чують, ніде не розуміють, ніхто нам не допомагає робити.
Моє житло було назване безхазяйним.
Окупанти закрили місто для громадян України!
Повернули тебе назад і не впускають тебе до свого рідного дому.
Та чи готові українці забути дорогу до своїх осель?
Я хочу подивитися, хто живе в моїй квартирі, домі, дачі.
Маріуполь. росія з усіх сил пнеться, щоби зробити його вітриною на захопленій українській землі. Смерті десятків тисяч людей, на початку повномасштабного вторгнення, усіляко намагається стерти з пам'яті містян.
У мережі безліч пропагандистських роликів про те, що жити "при росії" буцімто покращало.
Асфальт, усе нове, усе. От спитали у хлопців - кажуть, що буде школа, подивіться.
Та ось яким насправді став Маріуполь - місто біля моря, що серед перших зустріло ворога на початку великої війни. І яке вже понад 2 роки окуповане.
Петро Андрющенко, радник Маріупольського міського голови:
На сьогодні в місті загалом перебуває орієнтовно 150-160 тисяч осіб. Це я рахую взагалі всіх. Це і корінні маріупольці, хто залишився в окупації, і вже, на жаль, дуже велика кількість росіян разом із військовим контингентом.
У притаманній божевільній манері у місті запанував "рускій мір".
Тобто комунальних проблем дуже багато. Навіть світло є не всюди. Багато ще необлаштованого. Але сказати, що люди тут живуть у підвалах, що в них зовсім нічого нема, то ні. Відновлення триває, воно триває досить швидко, але є нюанси.
Вісімдесят відсотків житла у Маріуполі росіяни зруйнували. У місті житлова катастрофа. Хоча кремлівську пропаганду не треба вчити, як замилювати очі.
Ну от, розповідають, як росія просувається далі, як Україна відмовляється від своїх військових.
Війна війною, а жити де? Питають ті, хто тулиться в руїнах.
Нас тут зосталося, напевно, людей п'ятнадцятеро. Решта всі кудись переїхали до родичів. А це залишилися всі, кому нікуди їхати.
Фейкові новини від росіян на третьому році окупації маріупольці вже не сприймають серйозно.
Ну, дайте нам на старості пожити у своїх квартирах, померти у своїх квартирах, зрештою. Окупанти продають квартири, а нам не дають. Кажуть, що нам не належать.
Вдумайтеся, ці люди вже не бояться публічно назвати речі своїми іменами: окупант і є окупант. Брехня й омана - головні інструменти загарбників.
Степан Махсма, голова федерації грецьких товариств України:
Зараз вони змінюють поштову адресу і, скажемо, добавили одну літеру, і таким чином вони, змінивши адресу, не дають житло тим людям і тим мешканцям, які проживали в цих будівлях.
Степан Махсма за походженням грек, народився і виріс у Маріуполі. Певен: у тимчасово окупованому місті задосить людей, які чекають на Україну. І потайки від ворога допомагають їй.
Звичайно, що таких людей є, і, на щастя, що їх дуже багато є.
Б'є - значить любить, кажуть росіяни. Лише так можна пояснити те, що коять у Маріуполі загарбники й колаборанти. Роботи майже нема. Ціни - вищі, ніж у росії. Ще й власну квартиру тобі продають в іпотеку. Марія з чоловіком придбали будинок на околиці міста за місяць до повномасштабного вторгнення.
Марія Харкоз-Лапєєва, громадська активістка з Маріуполя:
Його можуть віддати кому завгодно. Зараз там така процедура, якщо ти туди не приїжджаєш і не отримуєш російський паспорт і не приходиш переробляти документи, то це вже власність умовно днр.
Тепер Марія - переселенка, її чоловік служить у ЗСУ. Для них дорога додому наразі заказана. Як і для тисяч інших маріупольців, що не скорилися рашистам.
Степан Махсма, голова федерації грецьких товариств України:
Ті, хто не має російського паспорта, ті повинні потрапити тільки через Шереметьєво. Тільки через аеропорт Шереметьєво і там їх федеральна служба безпеки ретельно перевіряє.
У місті панує терор. Окупанти мстять Маріуполю за його проукраїнську позицію.
Петро Андрющенко, радник Маріупольського міського голови:
Згадайте, як називали Маріуполь. Маріуполь - форпост України на сході. Тут ми зустрічаємо українське сонце над "Азовом". От за це ми й отримали, і зараз наші люди продовжують отримувати. Це просто показово.
Жодного українського слова у школах. Боронь боже лаяти путіна. Маріупольці, які воюють проти російських окупантів, за версією окупантів - нацисти. росіяни знищили більше ніж просто місто, каже Микола, військовослужбовець 56-ї Маріупольської бригади.
- Скажіть, а у вас там і родичі? - Так, були. - А що з ними трапилося? - Мені не цікаво. Все дуже просто, я з ними спілкувався і я їм пропонував виїхати, коли це було можливо. Вони не захотіли.
Місто Марії - індустріальний гігант, який поєднував у собі промисловість і комфорт. Край шахтарів і сталеварів ворог зруйнував.
А може бути й, на щастя, завод не відновимо, бо місцеві жителі кажуть, що в них нарешті повітря стало краще.
"Перепрошивка" на кремлівський лад така. Та вона не для вільних маріупольців. Навіть повітря посвіжішає, переконані містяни, коли з рідної землі виженуть окупантів.
Микола, військовослужбовець 56-ї ОМПБр:
Не в прямому, ні в переносному сенсі, ні в якому, в мене там вже немає ні дому, нічого. Але пройтися, то я там пройдусь.
Я точно вірю в це, бо я знаю, хто докладає всіх зусиль для цього. Це мій чоловік, його побратими та всі військові.
