1000 днів війни: як Херсон став символом стійкості України [ Редагувати ]

Єдиний обласний центр, де росіянам "майже вдалось". Херсон. В перші дні вторгнення, окупанти стрімко просунулися до міста. І вже 1-го березня в Херсон увійшли ворожі війська. А далі був героїчний спротив окупантам і очікування на ЗСУ. 11 листопада 2022-го українські війська звільнили місто. Над Херсоном врешті замайорів український прапор. А кавун став не просто ягодою, а символом визволення, стійкості ЗСУ і самих херсонців. Про їхню жагу бути вільними - далі в матеріалі.

Валентина приїхала по речі додому в село Тернові Поди. Це населений пункт на межі Миколаївської та Херсонської областей. Але після 9 місяців перебування окупантів тут, забирати з оселі вже нічого.

Валентина, жителька с.Тернові Поди:

Це була у мене веранда, а тепер бачите, що залишилося. Такого не було, я їхала, був всюди порядок. Це в мене була зала. Тут жили росіяни. Ось все побите. Там була спальня. Вони там пробили дірку, бліндажі зробили.

Рашисти перетворили на руїну все село. Здавалося, не залишили жодної вцілілої хати.

Ольга, невістка Валентини:

Вони зірвали підлогу, в кого стяжки, розбивали стяжки, в кого дерев'яні поли - це все зривали, копали бліндажі, там ховалися.

Валентина не бачила, як нівечать те, що облаштовувала все життя. Жінку забрав син у Миколаїв. А тепер повертатися нікуди.

Ольга, невістка Валентини:

Ми, звичайно, сподівалися, що мати приїде, та матері буде де жити. З'ясувалося, що тут взагалі нікому немає, де жити. Сімей 50 десь точно, 50 хат, десь людей 200 може тут жили. Одна сім'я тут живе.

Тернові Поди - одне з багатьох сіл, що опинилося під контролем загарбників. І найглибші рани залишилися у тих, хто пережив окупацію.

Анатолій Дзюбенко, волонтер:

Там не було ні світла, ні газу, ні води. Прийшли знайомі й розповідали про те, що було в них в окупації. Була складно чути, як люди потрапляли на підвал лише за фотографію або символ України.

Анатолій розповідає, як після визволення приїхав у рідний Станіслав. Разом з іншими волонтерами привіз місцевим жителям гуманітарну допомогу. Утім, усі раділи іншому.

Анатолій Дзюбенко, волонтер:

То був час такий, коли для людей було найбільше щастя, що вони знову повернулися до України. Допомога, яка була потрібна і завжди потрібна в деокупованих населених пунктах, які звільняються, починається від базових потреб - це засоби гігієни, продукти харчування, питної води, медикаментів, адже їх майже немає, і нічого не працює. І як показує практика, окупанти все, що можуть вивозять з собою, забирають.

Рашисти спустошили кожне з восьми сіл Білозерської громади - вони були під окупацією. До початку повномасштабного вторгнення тут жило понад 3000 людей. Та після визволення повернулися не всі.

Ксенія Мішина, інспекторка Дніпровського старостату Білозерської громади:

Приблизно залишилося 600 людей на вісім сіл - це люди переважно літнього віку, які вірять в перемогу і не хочуть покидати домівки, є люди, які пережили Другу світову війну, і кажуть, що пережили попередню, переживуть і цю війну.

А головне українці довіряють своїй армії, яка вигнала окупантів з правобережжя Херсонської області.

Олександр Толоконніков, речник Херсонської ОВА:

Це було таке щастя, люди раділи, обіймали військових, і ми хочемо це переживати знову і знову, і сподіваємося, що це буде у всіх містах України, і найближчим часом на Лівобережжі, і хочемо вже їхати туди й налагоджувати життя, як ми тут це робили. 

Оборонці Україні визволили від загарбників 228 населених пунктів Херсонщини. 468 сіл тимчасово окуповані.