У ЄС обговорюють розміщення миротворчої місії в Україні [ Редагувати ]
Але є важлива деталь - кожна з держав НАТО може відрядити окремі миротворчі сили без дозволу на це з боку Альянсу. Наскільки ефективними можуть бути такі дії? Наша міжнародна оглядачка Світлана Чернецька проаналізувала, наскільки успішними були такі місії у врегулюванні інших конфліктів у світі.
Ідея миротворчої місії в Україні зовсім не нова. Насправді з такою ініціативою Київ виступив ще 2015 року. Тоді Радбез звернувся до Організації Об’єднаних націй та Євросоюзу з проханням про міжнародну операцію з підтримання миру та безпеки. Але Києву так і не вдалося дійти згоди з москвою щодо умов роботи цієї місії, тож це питання поступово забулося.
Зараз про миротворчу місію заговорили знову. У Брюсселі міркують над питанням розміщення європейських військ. Але оскільки в Євросоюзу немає досвіду саме військових миротворчих операцій, то найпростіше це зробити під егідою ООН. Загалом за плечима організації понад 70 таких місій, 11 тривають досі у різних куточках світу.
Роджер Мак Гінті, професор оборони, розвитку та дипломатії в університеті Дарема (Велика Британія):
Організація Об’єднаних Націй, звісно, має багату історію миротворчої діяльності. У неї є інфраструктура, є досвід і персонал, вона знає, як і де одержати необхідні ресурси. Але зрештою наміри про миротворчі місії зводяться до політики.
А політика в тому, що рішення про створення та роботу нового миротворчого контингенту ухвалює Рада Безпеки ООН. росія - одна з 5 постійних членкинь Радбезу і може запросто заветувати це питання. Та й узагалі, без згоди країни-агресорки, шансів на будь-які миротворчі операції немає.
Жан-П’єр Лакруа, заступник Генерального секретаря ООН з миротворчих операцій:
Між двома сторонами має бути домовленість. Як-от про припинення вогню або й амбітніша, суттєвіша мирна угода. Але миротворча діяльність має сенс лише тоді, якщо її використовують для виконання такої угоди. Інакше це не працює.
Як приклад для України - експерти наводять досвід миротворчої місії на Кіпрі. Там блакитні шоломи патрулюють буферну зону між міжнародно визнаною республікою Кіпр та сепаратистською Турецькою республікою Північного Кіпру. Контингент ООН складається з професійних військовиків та поліціянтів майже двох десятків країн. До повномасштабного вторгнення були й представники України.
Алеєм Сіддік, речник миротворчих сил ООН:
У буферній зоні відбуваються тисячі інцидентів. Це можуть бути й незначні, наприклад, несанкціоноване проникнення чи доволі серйозні, такі як переміщення вояків. Тому наші миротворці повинні мати довірливі стосунки з військовими силами з обох сторін, щоби врегулювати цю напруженість. І запобігти її переростанню на щось набагато істотніше.
Кіпрську місію вважають однією з найефективніших миротворчих операцій ООН. Останню смерть від війни тут фіксували ще минулого століття. Утім насторожує факт, що блакитні шоломи базуються на острові вже понад 60 років. Хоча місія мала бути тимчасовою, доки суперники не знайдуть політичного врегулювання конфлікту.
Роджер Мак Гінті, професор оборони, розвитку та дипломатії в університеті Дарема (Велика Британія):
Ми маємо переконливі докази від багатьох миротворчих місій, що вони однозначно рятують і захищають життя цивільних. І це надзвичайно важливо. Адже ми говоримо про конфлікти, в яких багато жертв. Але підтримуючи мир, небезпека полягає в тому, що є ризик просто заморозити ситуацію.
Кіпрська - далеко не єдина місія тривалістю кілька десятиліть. Між Ізраїлем та його сусідами блакитні шоломи перебувають з 48 року. Але це не врятувало від нового розгортання війни рік тому. Миротворці не завжди можуть ефективно зреагувати на спалах конфлікту. Як у Руанді 94 року. Попри присутність ООНівців, там стався геноцид майже мільйона людей. У самій організації визнають недоліки миротворчих операцій.
Жан-П’єр Лакруа, заступник Генерального секретаря ООН з миротворчих операцій:
У деяких миротворчих операціях наші мандати здебільшого зосереджені на захисті цивільного населення. Проте вони викликають очікування, які ми не можемо виправдати через наші обмежені можливості, бюджет, матеріально-технічне забезпечення.
Саме тому важливо ретельно прописувати умови роботи місії на самому початку. З урахуванням реальної ситуації на місці. Бо кожна миротворча операція має унікальні завдання та унікальний мандат. Одним із найважчих питань в Україні може стати розміщення нейтральних сил ООН. Адже зазвичай вони працюють безпосередньо на лінії розмежування. Тобто влада країни-агресорки може й надалі контролювати окуповані українські міста і села.
Роджер Мак Гінті, професор оборони, розвитку та дипломатії в університеті Дарема (Велика Британія):
Небезпека миротворчих місій полягає в тому, що вони винагороджують агресію. Тобто тих, хто захопив територію, і просто заморожують ситуацію. Тож напередодні переговорів щодо таких місій сторони-вороги намагаються здобути переваги на полі бою, щоби опинитися в якомога вигіднішій позиції на перемовах.
Та, попри всі мінуси миротворчих місій, вони мають беззаперечні плюси: передовсім це зменшення жертв серед цивільних, скорочення тривалості конфліктів і дотримання мирних угод. Це нейтральна сторона, мета якої - уникнення та запобігання бойовим діям. Серед найуспішніших прикладів, коли країни поверталися до мирного життя, а блакитні шоломи згортали місію: Намібія, Камбоджа, Ліберія, Хорватія та багато інших.
Миротворці можуть допомагати з розмінуванням, обміном полоненими, доправленням гуманітарної допомоги, організацією виборів, відновленням країни. Це, окрім прямих обов'язків, щодо патрулювання лінії розмежування та спостереження за припиненням вогню. І на все це ані копійки з українського держбюджету. Усе оплачують коштом внесків країн-учасниць ООН.
