Тягли дроти через міни й кригу: як відновлюють світло на Харківщині [ Редагувати ]
Вони тягли електричні дроти мінними полями, ступаючи по крихкій кризі Сіверського Донця, аби у жителів Харківщини було світло. Якщо на початку повномасштабного вторгнення енергетики укривалися від артобстрілів, то тепер доводиться ховатися від ворожих дронів. Як відновлюють електропостачання у прифронтовій Харківщині - репортаж Світлани Шекери.
Це село Гракове на Харківщині. Росіяни зайшли сюди на третій день повномасштабного вторгнення.
Андрій Малахов, житель села Гракове:
Вони рухалися з боку Куп'янська. Частина колони зайшла сюди й на стадіоні одразу зупинилася, частина - у нас залишилася.
Селом проходила лінія фронту.
Коли росіяни відступили, українські бійці виявили, що Гракове повністю заміноване. Таблички й застереження не ходити по траві тут і досі.
Ніна Матвієнко, жителька села Гракове:
Нас благають не ходити ніде. Ми по доріжці рівненько йдемо, нікуди по бур'янах не звертаємо. Тільки так.
Енергетики відновлювали живлення майже рік. Розірвані після вибухів дроти висіли, а електроопори були заміновані. На відтинку в три сотні метрів між Мосьпановим і Граковим сапери знайшли рекордну кількість мін.
Олександр Ганус, начальник Харківського високовольтного району електричних мереж:
Під однією лінією 35 кВ, коли було розмінування, сапери знайшли дуже багато протитанкових мін - близько 200.
Росіяни не просто мінували, а ставили пастки. На них підривалися й аграрії, і енергетики.
Олександр Ганус, начальник Харківського високовольтного району електричних мереж:
Уже виконали ремонт лінії на ділянці певній. І повертались, і трапилось так, що по тій дорозі, по якій ми їхали, там ми підірвалися. Там бригада у нас підірвалась. Там загинув у нас водій. І хлопці постраждали. Хоча ми по цій дорозі їздили тиждень колоною, з саперами, а просто пастка була під дорогою.
Серед тих, хто відновлював цю ділянку, був і електромонтер Андрій Вельничук. Розповідає: ходили лише вузькими стежками, де дозволили сапери. Працювати, коли навкруги небезпека, було складно.
Андрій Вельничук, електромонтер:
Ну, лячно, лячно було, тому що коли ми працювали, було таке, що коли росіяни стріляли, воно хоч чутно було, звідки й куди летить. А тут тиха загроза. Вона лежить і чекає. Ти не розумієш, як воно буде, попадеш ти, не попадеш. Такі міни були, яких навіть металошукачі не бачать, вони пластикові.
Та відмовлятися від роботи й гадки не було - каже фахівець. Хоча й тягли дріт по крихкій кризі Сіверського Дінця, щоби заживити село в Чугуївському районі. Жодних сумнівів не виникало й тоді.
Андрій Вельничук, електромонтер:
- Як вирішували, хто піде? - Це як? Треба йти. Друг з другом порозмовляли й пішли. - Страшно було? Ну, було, так. Перевіряли спочатку тріщить чи не тріщить, а потім потрошки, потрошки напрягалися. Ну, раптом що? Я тримаю за дріт, а ви тягніть.
Світло відновили. І найбільшою винагородою була вдячність людей. У цьому районі небезпечно працювати досі. Змінився лише вид загрози. Якщо раніше прислухалися, з якого боку працює артилерія, то тепер звідки летять дрони.
Сповіщають. Що щось летить. Летить дрон, а ти на вишці? Ну, що робити? Ну, це як звичка вже така. Працюємо.
