"Земля свободи" [ Редагувати ]

В Україні не так все й погано - головне вибрати правильний приклад для порівняння. Уявіть, наприклад, життя в африканській Ліберії.

Тут людям доводиться покладатися на силу духів предків, і в 21 сторіччі жити майже в умовах первісного ладу. Бо іншого не дано. Ліберія означає "Земля свободи". Однак сьогодні ця назва звучить нищівною іронією. Маленька країна на західному узбережжі Африки до краю спустошена кровопролитною 16-річною громадянською війною, яка забрала життя третини населення. Війна скінчилася, але голод і хвороби продовжують вбивати людей. Ліберійці рятуються вірою в прадавню релігію - Вуду, та щоб якось вижити - об'єднується у комуни. Руслан Ярмолюк на власні очі побачив, як живуть сьогодні в африканських джунглях.

Свобода пішла з цього острова. Голод - ось справжнє обличчя цієї африканської країни. Ця жінка нещодавно танцювала під культові барабани Вуду. Тепер вона баптистка й танцює під християнські пісні на овочевому ринку в комуні.

Емануела Ероза, місцева мешканка:

"Люди вже рідше звертаються до шаманів, не тримають вдома маски духів, а коли хворіють - йдуть до церков і священників".

Одна маска - одне обличчя. Прообразом може бути і живий, і мертвий. Це маска доброго духа - Лоа. Тридцятирічний різьбяр витесує її для туристів. Але про те, що це оберіг, приїжджі не знають.

Джейм Новела, різьбяр масок:

"Я роблю тільки маски. Іноді культові. Але тільки добрих духів. Поганих виготовляти небезпечно".

З кожної проданої маски різьбяр має відсоток. А торговець духами свій. Покупці натомість отримують небезпечний товар.

Емануель Пезі, торговець масками:

"Маски мають своє життя. Культові не варто прикладати до обличчя. Можна захворіти. А тому вони різняться в ціні. Є маски по 5 доларів, а є і по 50".

Духи джунглів люблять чистоту. Про неї дбають жінки-двірники. У комунах - це особлива каста. З віником, у танку, двічі на день вони вимітають пошесть з усього поселення.

Хелен Рабасі, місцевий мешканець, двірник:

"150 жінок підмітає наше село. Це можуть робити лише жінки. Це цілий ритуал. Ми завжди співаємо і танцюємо. Так робили наші предки".

Пращури жили племенами, нащадки - сучасні ліберійці, живуть комунами. Щоб подолати голод і джунглі ліберійці об'єднуються в общини.

Ебонізо Опаласі, місцевий мешканець, різьбяр:

"Тут чіткий розподіл праці. Хтось готує їжу, дехто доглядає дітей, решта займаються іншою роботою. На комуну зі 100 людей заробляємо десь 450 доларів".

Цих грошей вистачає, аби купити рису і трохи одягу. У цієї жінки 18-ро дітей. Меню традиційне. Зранку, в обід і увечері - рис. У неділю - риба.

Аліс Зоі, місцева мешканка:

"У мене велика сім'я. Я готую на день великий казан юшки з рису та кукурудзи. І так 6 днів на тиждень".

Від голоду і хвороб у великій комуні щороку помирає до ста чоловік. Народжується удвічі більше. Тут природний відбір. Виживають найвитриваліші.

Свою дванадцяте дитя ця жінка народила вдома у 37 років.

Джозефін Кей, місцева мешканка:

"Я своїх дітей народжувала вдома. Тут усі так роблять. Два малюки померли. Лікарня одна, і до неї дуже далеко".

До шпиталю треба йти кілометрів зо 20.Транспорту в севілії немає, власне як і нормальних доріг. У госпіталі п'ять ліжок і два лікарі з Червоного Хреста.

Самуель Есвуляба, лікар Червоного Хреста:

"Медикаментів та обладнання катастрофічно бракує. Ліки купуємо за свої гроші. Трохи перепадає від Червоного Хреста".

Місцеві досі вірять у силу духів Вуду, але свої життя довіряють цим двом лікарям. А зцілені замовляють у різьбярів маски з обличчями медиків. Люди впевнені: якщо хтось у сім'ї занедужає - духи лікарів їм допоможуть.