Вибори по-німецьки [ Редагувати ]

Оголосити дочасні вибори - ще не означає належно їх організувати. Тим паче, якщо вони відбуватимуться під Новий рік. Є ризик неподолання 50-відсоткового порогу явки, а це нині обов'язкова норма в українському виборчому законодавстві.

Хтозна, можливо, за той час, поки парламент 6-го скликання ще працює, норма про 50-відсоткову явку буде скасована? Про постійні зміни, що вносяться до виборчого законодавства України напередодні кожних виборів, ми розповідали у попередніх програмах.

Сьогодні виборчу тему розвинемо. На черзі - розповідь про те, як відбуваються вибори до німецького Ббундестагу. Україні цього поки що не зрозуміти. Приміром, у Німеччині симпатії виборців гречкою, борошном та іншими подарунками не завойовують. Та й на банальну купівлю голосів німецькі політики грошей не мають. Головна зброя німецького депутата - це постійна увага, стверджує Тетяна Логунова:

Це зал засідань німецького Бундестагу. Кому сидіти у цих кріслах, німці вирішують кожні чотири роки. Обирають за однією з найскладніших та найзаплутаніших виборчих систем у Європі. Німецькі політологи називають її змішано-зв'язаною. Втім, якщо забути про термінологію, можна сказати й простіше. Половину крісел займають депутати, які перемогли в одномандатних округах, половину - їхні колеги, які пройшли за партійними списками.

Аркуш паперу, поділений на дві графи - так виглядає бюлетень, який німці отримують у день виборів. У першій колонці - самі прізвища. Це кандидати від округів. Потрапити до їх числа складно і дуже престижно. Адже той, хто набирає більшість голосів, автоматично стає депутатом. Якщо, звісно, його партія подолала бар'єр у 5 відсотків.

Манфред Грунд - один із лідерів фракції ХДС/ХСС, вже кілька скликань поспіль представляє в Бундестазі округ землі Тюрінгія. Напередодні кожних виборів, розповідає він, за право балотуватися від округу розгортається справжня боротьба. Кожну кандидатуру прискіпливо вивчають і обговорюють. Партія має бути впевнена, що виборці знають і люблять політика, який висувається. І віддадуть свій голос саме за нього.

Манфред Грунд, депутат, один із лідерів фракції ХДС/ХСС:

- У моєму окрузі - три невеликі містечка. Так от, напередодні виборів однопартійці збираються і вирішують, кого з кандидатів номінувати. Висувають ту людину, яку одноголосно підтримали в усіх трьох містечках. Хто боротиметься за крісло депутата, вирішують не на горі, не лідери, а люди на місцях - вони краще орієнтуються, хто може перемогти.

Два тижні на місяць - тут, два тижні - там. Щоб виборці не почувалися забутими і самі згодом не забули депутата, одномандатники постійно курсують між столицею та малою батьківщиною. У Манфреда Грунда в окрузі, який його обрав, є цілих три бюро. Тут він зустрічається з людьми, вислуховує скарги і побажання. Пояснює, чому за той закон голосував, а за інший - ні. Ходить на дні народження і відзначає із земляками усі свята. І так усі чотири роки до наступних виборів. Завойовувати симпатії виборців гречкою, борошном та іншими подарунками в Німеччині не прийнято.

Манфред Грунд, депутат, один із лідерів фракції ХДС/ХСС:

- Німецькі політики не такі багаті люди, щоб купувати голоси виборців. Та й взагалі, для Німеччини це нонсенс. Купувати голоси виборців треба не подарунками, а увагою до їхніх проблем, своєю роботою. Причому працювати слід не за місяць до виборів, а робити це постійно.

Якщо політик популярністю в окрузі похвалитися не може, а про депутатське крісло все одно мріє, вихід є.

До парламенту можна потрапити за списками. У другій графі бюлетеня виборець голосує за партію. Саме цей, другий хрестик - найголовніший. Він вирішує, які політичні сили потраплять до парламенту і скільки місць у ньому матимуть.

А отже, скільки депутатів зі списків кожної партії займуть крісла, які залишилися вільними після того, як розсілися усі одномандатники. Голосуючи за партію, виборці теж не купують кота в мішку. Поруч з абревіатурою політичної сили - прізвища усіх прохідних кандидатів, які мають реальні шанси отримати мандат.

Вольфганг Віланд, депутат, член фракції "Зелені":

- З імен у списку ніхто не робить таємницю. Навіщо? Партія, навпаки, каже: дивіться, у нас найкращі люди, голосуйте за них. Щоб потрапити в список, треба заявити про своє бажання і переконати колег. У нас списки формуються в кожній землі. Так от, ми всі збираємося, і хтось каже: "Я хочу бути першим номером". Хтось хоче другим. Ми визначаємо претендентів і голосуємо, затверджувати їх чи ні.

Можливо, не ідеальна, але ефективна - оцінює виборчу систему своєї країни німецький політолог Дітер Вульф. Змішаний виборчий механізм плюс прохідний бар'єр у 5 відсотків не пропускають в парламент надто дрібні партії, які тільки заважатимуть працювати. Зате дають шанс партіям середньої ваги і солідності. А великих і впливових позбавляють можливості сконцентрувати всю владу в одних руках.

Дітер Вульф, політолог:

- На відміну від США чи Британії, в Німеччині не дуже великі партії можуть пройти до Бундестагу. Скажімо, зелені, ліберали, чи ось останній приклад - ліві. І на відміну від тих самих США та Британії, у нас не буває єдиного переможця, який отримує більшість і радикально може змінити курс країни. Наша система передбачає утворення коаліцій, наші політики змушені шукати компроміс і домовлятися.

Домовлятися між собою, а ще - як зіницю ока берегти репутацію. За народними обранцями стежать усі й усюди. В кабінетах депутатів навіть стіни зі скла, і, прогулюючись біля Бундестагу, можна без проблем побачити, хто чим займається. Не сховатися політикам і від пильного ока правоохоронців. Імунітет у парламентарів є, але тільки від політичних переслідувань. За все інше народні обранці мусять відповідати, розповідає Петра Меркель, член комітету з питань депутатського імунітету.

Петра Меркель, депутат, член комітету Бундестагу з питань депутатської недоторканності:

- Коли парламент нового скликання починає роботу, ми автоматично позбавляємо усіх депутатів імунітету. Якщо у правоохоронних органів виникають до котрогось із депутатів претензії, збирається відповідний комітет і вирішує, чи захищати колегу. Якщо депутата переслідують через політичні вподобання чи його роботу, ми надаємо йому імунітет. Але якщо він скоїв злочин, керував машиною в нетверезому стані, винен у корупції, Бундестаг його захищати не буде.

Депутатів, які сильно завинили, фракція виключає зі своїх лав. А преса роздмухує скандал так, що бідолаха здає мандат. Протягом останніх скликань з парламенту пішли кілька політиків, яких запідозрили в корупції, і один злісний прогульник.

Ледаря не врятувало навіть те, що він виявився нащадком залізного канцлера Отто фон Бісмарка, якого в Німеччині вважають національним героєм. Ні в списки, ні тим паче в кандидати від округів вигнанців на наступних виборах більше не взяли. Щоб не дратувати народ, який обирає, кому і яке крісло займати.