А вчитель хто? Україні не вистачає педагогів [ Редагувати ]
А вчитель хто? Україні не вистачає педагогів
Ким я хочу бути? Ще 15-20 років тому більшість старшокласників, відповідаючи на це питання, писали у творах: "Хочу бути вчителем".
Сьогодні мріють бути програмістами, архітекторами, дизайнерами, перекладачами або просто бізнесменами. Професія педагога, така популярна за радянських часів, сьогодні є не надто привабливою для молоді. За статистикою, більше половини українців не хотіли б, аби їхні діти викладали у школі. І це за наявного дефіциту вчителів, особливо математиків і фізиків.
А від того, хто вступає до педагогічного навчального закладу і потім у школах навчає наших дітей, залежить, яку освіту вони здобудуть. Чому ж рідшають лави тих, кого називали "вчитель за покликанням" і чому цей фах став непопулярним - відповіді напередодні професійного свята вчителів шукала Леся Вакулюк:
Діти:
- Я хочу бути банкіром, тому що банкіра в майбутньому чекає професія чи прем'єр-міністра, чи ще вище щось.
- Я б хотіла бути актрисою.
- Я хочу бути футболістом.
- Я хочу бути шахматисткою.
- Я хочу бути журналістом.
Ліночка - так її поміж собою називають учні. Вона уже сорок четвертий рік працює вчителем української мови та літератури. Про таких, як Ліна Іванівна, кажуть: учитель за покликанням. Сімдесятирічна вчителька водить своїх учнів у театри, організовує поїздки музеями України, залучає до науково-пошукової роботи у шкільному музеї Олени Теліги, який вона до того ж очолює.
Ліна Єрмолаєва, вчитель української мови та літератури київської спеціалізованої школи N97:
- Я можу сказати, що я даю все дітям і що дуже вимоглива, щоб вони не йшли до репетиторів. У нас повне порозуміння, у мене немає такого, що хтось не слухає, чи хтось не хоче, у мене багато таких стежинок, щоб вони хотіли вчить, і мені це приємно.
Сьогодні, помітила Ліна Іванівна, чимдалі більше вчителів, які читають свій предмет, як то кажуть, "від параграфа до параграфа". Натомість - усе менше таких, котрі намагаються розвивати в дитини мислення.
Ліна Єрмолаєва, вчитель української мови та літератури київської спеціалізованої школи N97:
- То, що сьогодні кажуть, що вчителі погано вчать, бо заробляють мало грошей - ні, люди не за гроші працюють! Повірте! Якби вони не любили свою професію, своїх дітей... Як чекаєш їх, щоб вони прийшли зі своїм, знаєте, успіхом...
Діти:
- Я хочу бути комп'ютерщиком-програмістом.
- Я хочу бути дизайнером.
- Я хочу бути перекладачем.
- Я хочу бути перукарем.
- Я хочу бути бізнесменом.
Якби сьогодні вчителів можна було викликати до дошки і перевірити, чи знають вони свій предмет, то хтозна, чи усі б отримали 12 балів.
Рівень українських вчителів достатньо високий, переконує заступник міністра освіти Павло Полянський. Мовляв, доказом цього можна вважати результат незалежного оцінювання, яке вдало пройшли цьогорічні випускники. Щоправда, відомо: нині без послуг репетитора не обходиться практично жоден учень.
Павло Полянський, заступник міністра освіти і науки України:
- Два-три таких вчителя, на яких діти, як ми кажемо, Богу моляться в школі - це дуже добре. Це дуже добре! Навіть якщо є один такий вчитель, він і для колег подразник, який для дітей в доброму сенсі є кумиром, бо кумири бувають різні. Це дуже добре, це велике щастя!
Більше половини українців не бажають своїм дітям долі вчителя - такі результати минулорічного опитування, скаржиться заступник міністра освіти Павло Полянський. І однією з вагомих причин називає фінансову складову: середня зарплата вчителя - тисяча двісті гривень. Пан Полянський каже, що не лише в Україні освітяни заробляють небагато.
Павло Полянський, заступник міністра освіти і науки України:
- Ніде в світі вчителі не належать до категорії високооплачуваних працівників. Можливо, в Європі за винятком Швейцарії. Але там настільки жорстка система перемелювання і викидання людини, яка зробила бодай маленький огріх...
Діти:
- Я хочу мати свою фірму.
- Я б хотіла стати адвокатом.
- Я хотів би вивчитися в інституті медицинському і потім працювати стоматологом.
- Можливо, дизайнером інтер'єру.
- Хотел бы стать или экономистом, или юристом.
- В майбутньому я хочу стати архітектором.
- Я хотів би стати хірургом.
Глухівський державний університет - найстаріший в Україні педагогічний навчальний заклад. Тут готують майбутніх учителів ось уже сто тридцять років. З-поміж відомих випускників - Олександр Довженко і мама президента Ющенка. Цього року конкурс в університеті - дві особи на місце.
Це пара в першокурсників, майбутніх учителів початкових класів. Керівництво університету звертає нашу увагу на те, що здебільшого саме випускники сільських шкіл ідуть навчатися до педагогічних навчальних закладів. Студентами педуніверситетів чи коледжів стають також діти вчителів, які або закохані у цю професію, або обирають її, оскільки потім гарантовано будуть працевлаштовані.
До педагогічних навчальних закладів вступають також тому, що саме навчання коштує небагато. Наприклад, рік навчання на платній формі в Глухівському педуніверситеті - від трьох з половиною до п'яти тисяч гривень. Відтак, у педагогічному опиняються ті, кому потрібен документ про вищу освіту.
Володимир Зінченко, проректор з наукової роботи Глухівського Педагогічного університету:
- На вчителя повинні посилати все-таки школи, які бачать: із цієї дитини, хай вона, можливо, не повний відмінник, але вона активна і з неї буде хороший вчитель.
Спеціально до нашого приїзду зібрали активістів Глухівського університету. На наше запитання, чи всі по закінченню підуть працювати в школу, студенти відповіли: буде видно.
Володимир Зінченко, проректор з наукової роботи Глухівського педагогічного університету:
- Повинна бути - я думаю, вона буде і зараз трошки є - чітка система росту вчителя. Він вчиться все життя і повинен знати, що за його новації, за його кращих дітей він буде матеріально і морально стимульований. Тоді проблема ця також відпаде.
Справжній вчитель - чи лише людина, яка здобула фах учителя? Вибирати кращих чи влаштовувати конкурси для прийому на роботу школи не можуть, оскільки в Україні вчителів і так бракує. І коли хтось таки приходить за ось таким оголошенням, його беруть з руками й ногами.
Діти:
- Я хочу бути або ветеринаром або вчителькою.
- Я хочу стати вчителькою малювання.
- Вчителем? Я думаю, ні. Дуже мало платять і потрібні дуже хороші нерви.
- Я ще не визначилася, ким я хочу стати, але в дитинстві я мріяла стати вчителем.
