Геть з України: чому нашій державі не потрібні науковці [ Редагувати ]

16 грудня під Адміністрацією Президента України молоді науковці НАН України провели акцію "У науки – зв'язані руки!" Молодь влаштувала такий собі науковий перформанс. Його головні дійові особи: Наука в образ дівчини з вінком на голові та зв’язаними руками і Закон України "Про наукову та науково-технічну діяльність", що має ці руки розв’язати.

Які ж прохання озвучили пікетувальники? Перше – адресоване Президентові Петру Порошенку – підписати закон України "Про наукову та науково-технічну діяльність", що його Верховна Рада України ухвалила 26 листопада, і, відповідно, запустити реформу української науки.

Друге. Науковці виступають проти "швидкої оптимізації" академічної науки до того, як буде здійснено належний аудит із залученням як вітчизняних, так й іноземних експертів.

Я поцікавилася, що саме передбачає оптимізація, про яку йдеться у статті 30 проекту Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік"?

Намагалася бодай десь знайти цю бюджетну програму "Заходи щодо оптимізації системи національних галузевих академій наук", втім, не знайшла. Або шукала погано, або її нема?

І третє прохання – "використати всі важелі впливу для забезпечення повноцінного фінансування Національної академії наук України 2016 року, принаймні не нижче мінімальних потреб на рівні 2,77 млрд. грн."

Також на сайті Президента України нині висить електронна петиція "Врятуймо науку України!"

До пікетувальників вийшов представник Адміністрації Президента Микола Берізко і запевнив, що озвучене звернення розглянуть швидко. На його думку, проблем немає.

А тепер про проблеми, бо вони таки є. Щоб розуміти, в яких умовах нині працюють науковці, наведу кілька фактів, про які йдеться у зверненні Президентові. Більшість інститутів працює неповний робочий тиждень – ні, це не означає, що люди нічого не роблять, а гроші одержують, – гроші урізали (і це враховуючи і так скромні зарплати!).

Крім того, виділених державою коштів не вистачає на оплату комунальних послуг, тож частина інститутів досі не опалюється, в частині – опалення то є, то немає (звісно, за теплої зими можна ходити грітися на сонечку, як варіант).

А ще, розповідають, задля економії людей споряджали у відпустки за власний кошт – мабуть, щоб укладали словники і писали статті, а то ще за кордон відпочивати гайнуть. Тим паче закордон – цілком реальний за зарплати близько 2200 грн. у молоді.

Звісно, основна проблема не в статті бюджету, не в рядку щодо фінансування – проблема глибша. Українська наука потребує кардинальних змін – відновлення, відродження (у цьому разі це не красиве слівце!) – причому повного – щоб стати життєдіяльною та ефективною.

Яке оснащення мають у своєму розпорядженні наші науковці? Хто потурбувався про заохочення нашої наукової молоді – ну, окрім зарплати-мрії у 2200 гривень?

Ми кажемо про якусь оптимізацію, але при цьому нас не цікавить – які умови створено для науковців?

Ми вимагаємо від них результатів, дивуємося, чому ми нічого не винаходимо і чому так багато українських науковців досягають неабияких успіхів за кордоном – чи то там повітря ліпше, чи думається краще?

Ми запитуємо, де закордонні публікації, але не запитуємо, де наукова молодь візьме гроші для тих закордонних публікацій.

Тим часом статистика вбивча. За роки незалежності кількість науковців скоротилася втричі і влада всіляко заохочує таку міграцію. Як влучно написав Президент Українського філософського фонду, доктор філософських наук Сергій Пролеєв: "Уже сьогодні Україна практично перестала бути місцем інтелектуальної самореалізації власних громадян."

Погодьтеся, в нашій країні науковець – це здебільшого людина, що працює на голому ентузіазмі і коли той ентузіазм кудись зникає – ми ще й дивуємося, чому й куди зник.

А ще, читаючи інтерв’ю тих учених, хто полишив Україну, розумієш, що, окрім кращого матеріального й технічного забезпечення, важливе значення має ставлення суспільства до науковців.  

Наше суспільство їх не поважає – в нас у пошані інші персонажі. Наше суспільство має викривлене уявлення про еліту і його змінити буде ой, як непросто.

Продемонстрований науковий перформанс – насправді казка, реальність значно страшніша і - вкрай небезпечна. 

Сьогодні наукову молодь конче потрібно почути, почути, доки не пізно, почути, доки є бодай найменший шанс врятувати те, що нині лишилося від української науки. Звісно, почути її, сидячи в таких авто, важкувато, але чого на світі не буває.