"Європа вмирає, а за вами майбутнє": італієць-доброволець розповів про любов до України [ Редагувати ]

Українці масово виїжджають за кордон. Хтось тимчасово на заробітки, хтось назавжди. Про це говорять багато й частона всіх рівнях.

А мій колега Ігор Левенок вирішив зробити серію матеріалів "навпаки". Про іноземців, які приїжджають жити і працювати в Україну. І його перший сюжет про Джузеппе Доніні. Українського вояка з італійським паспортом. Він Так захопився нашою країною, що перевіз сюди свою сім'ю. Як живе, що думає про Україну й чому за неї воює - дивіться далі.,

Для більшості світу це й досі Terra Inсognita. Незвідана країна на мапі Європи. Відома хіба Чорнобилем, бідністю, корупцією. Утім іноземці, які побували в нас, часто залишаються у захваті. Природа, архітектура, кухня, ціни. Чому європейці обирають для життя Україну? До чого роками не можуть звикнути та що з української реальності категорично відмовляються розуміти? Спробуємо дізнатися це на прикладі конкретних людей.

Печерські пагорби української столиці. Тут, серед міської метушні, я зустрічаю свого недавнього знайомого.

Джузеппе Доніні п'ятдесят років, італієць від діда-прадіда. Родом із міста Болонья, що на півночі країни. Тезко національного героя Італії Джузеппе Гарібальді. Має характерний вигляд. Зовнішністю він навіть схожий на видатного італійського борця за свободу. Та майже п'ять років Джузеппе живе в Україні.

"Я побував у багатьох куточках світу, цього достатньо, аби я міг сказати, так, я хочу залишитися жити в Україні. Я у захваті від людей, з якими зустрівся тут".

Я познайомився з Джузеппе за незвичайних обставин. Торік у квітні ми зустрілися на фронті. На одній із вулиць розбомбленого селища Зайцевого мою увагу привернула його італійська говірка.

У військовій амуніції, зі зброєю. Боєць назвався рядовим українського війська. Джузепе покинув бабусю-Європу. Поїхав на Донбас захищати нашу країну від агресора. Із дві тисячі п'ятнадцятого у лавах Збройних сил України.

"Європа вмирає, вона вже віджила свої найкращі часи. А за Україною - велике майбутнє. Я захоплююся боротьбою вашого народу", - говорить Джузеппе Доніні, військовослужбовець Збройних сил України.

Вісімнадцять років Джузеппе відслужив сержантом у італійській армії. Як боєць приватних військових кампаній, брав участь у багатьох конфліктах. Його послужний список свідчить сам за себе.

"Ангола, Судан, Ирак и Курдистан".

Джузеппе зізнається - там він був найманцем. Отримував від трьох до п'яти тисяч доларів на місяць. Тут, почувши про гроші, лише усміхається.

"Перша моя зарплата була вісімсот гривень на картку".

Закон дозволяє італійцеві служити в нашій армії. Тут він склав присягу на вірність українському народові. В Італії за таке загрожує ув'язнення. Утім, туди Джузеппе не хоче провертатися. Мріє отримати українське громадянство.

"Я хотів би жити в Тернополі чи Івано-франківську, та вже півтора року я бігаю кабінетами українських чиновників, а вони мене ніби не помічають", - говорить Джузеппе Доніні, військовослужбовець Збройних сил України.

Відтоді минуло півтора року. Італієць і зараз служить в українській нашій армії. Його підрозділ утримує найгарячіші ділянки фронту. А місяць тому бригаду вивели на ротацію. Джузеппе отримав відпустку. До нього приїхала сім'я. Дружина Моніка та два сини - Ерік і Алекс. Останніх п'ять років вони жили в Мексиці.

"В Україні ми вперше. Хоча від Джузеппе багато схвального чули про цю країну. Тут ми вже два місяці й поки що маємо позитивні враження. Клімат, щоправда, відрізняється від мексиканського. Не знаю, як тут буде взимку, але відчуваю, що вдягатися слід тепліше", - говорить Моніка Доніні, дружина військовослужбовця.

"Звісно, життя тут не без труднощів. Це й логістика, і бюрократія. Щодня доводиться вирішувати якусь нову проблему. В Італії теж були свої труднощі. Але все пізнається в порівнянні. Наприклад, в Африці чи в Південній Америці є країни, де закони взагалі не діють", - говорить Джузеппе Доніні, військовослужбовець Збройних сил України.

Українського громадянства Джузеппе ще так і не отримав. Тож ані пільг, ані статусу учасника бойових дій не має. Родину утримує на свою зарплату. Харчі, житло і навчання української мови. На більше - не вистачає.

"Найбільша моя зарплата 26 тисяч гривень разом із "бойовими". Стільки я отримую на передовій, шість місяців у рік. Армія забезпечує мене одностроями, але решту часу я отримую не більше як 10 тисяч гривень. Це дуже мало. Тому ми хочемо відкрити власний бізнес", - говорить Джузеппе Доніні.

На заощадження з минулого Джузеппе планує відкрити італійське кафе. Адміністратором буде старший син Алекс. Йому вже вісімнадцять.

"Мені подобається Київ. Це місто, яке росте, місто можливостей, із батьками я хочу тут розгорнути власну справу. Я вивчав фінанси й маю бізнесплан. Будемо готувати невибагливі, та смачні та корисні страви", - говорить Алекс Доніні, старший син.

Зараз Джузеппе з родиною оселився під Києвом. Винаймає будинок. Не новий, утім просторий і затишний. Із невеличким подвір'ям. Тут живе і п'ятий член сім'ї - пес Леон.

"Коли я був на фронті, цей будинок мені знайшли друзі, мені він дуже сподобався. В Італії та Мексиці наші оселі були значно меншими".

Скромний побут. Із речей лише необхідне. Шафи - забиті військовою амуніцією.

"Тут речі, необхідні на війні. Українського виробництва, непоганої якості".

На кухні аромат справжньої італійської кави. Її господиня привезла з собою. По секрету Моніка зізнається: давно хоче, що чоловік покинув небезпечну роботу. Але просити Джузеппе про це - марно.

"Річ навіть не в роботі. Війна в Україні - це питання його ідеології. Джузеппе прихильник "української національної ідеї". Тож мені лишається сподіватися на його досвід і підготовку, і що з ним нічого не трапиться", - говорить Моніка, дружина.

Джузеппе сповнений оптимізму. Сподівається на новий закон, який спрощує отримання українського паспорта для іноземців на фронті. Потім з'являться перспективи. Власний бізнес і гроші. Зрештою, італійцеві подобається, що українці прагнуть змін.