Українські морякі сидять у тюрмах Греції: чому чиновники та дипломати забули про них? [ Редагувати ]

Вони заручники чужого судочинства та байдужості вітчизняних чиновників. Понад дві сотні українців сидять у грецьких тюрмах. Вироки в кожного від десяти до ста років! І не завжди вони справедливі! Один із таких бранців моряк Анатолій Черкаський - оголосив голодування, аби на нього нарешті звернули увагу.

Моя колега Олена Зоріна неодноразово робила матеріали про наших моряків у Греції. Завдяки цьому декого навіть вдалося повернути на батьківщину. Але тепер наші співвітчизники знову потребують допомоги.

Чотири роки вона чекає на брата вдома, у Черкасах. Той поїхав на заробітки в Туреччину. Мав працювати помічником капітана на туристичному катамарані. Натомість опинився в грецькій в'язниці за перевезення сирійських біженців.

"Там камера на 10 чоловік, він знаходиться з албанцями. Гаряча вода раз на тиждень, туалет там все в жаливих умовах", - говорить Марина Власт'ян, сестра засудженого моряка.

Сестра і сам Анатолій наполягають: підставили. Однак довести нічого не можуть.

204 роки і 2 місяці - вирок, який отримав моряк у Греції. Апеляція і, здавалося, Диво - начебто Анатолій мав повернутися додому. Та згодом з'ясувалося: чи то неточний переклад, чи неправильне трактування, але чоловікові ще сидіти й сидіти.

"Мне дали семь лет, как слышал я и переводчик. Потом поменяли на 70 лет", - говорить Анатолій Черкаський, засуджений український моряк.

Попри обіцянки українських дипломатів з'ясувати ситуацію, віз і нині там.

"Итоге все закончилось, то есть пошумели пошумели и хватит, человек молчит - будем молчать и мы", - говорить Анатолій Черкаський, засуджений український моряк.

Таких українців, як Анатолій, зі схожими знуваченнями і вироками в десятки, а подекуди й сотні років, у грецьких тюрмах понад двісті. І фактично всі лишаються сам на сам зі своєю бідою.

"Писали мы много, как из тюрем ребята многие писали, да и я в том числе, как и наши родные тоже писали. Все доходит до администрации президента, администрация пересылает соотвественно в МИД, а МИД уже консулу в Афинах. Мне сам консул в этом признался - "письма ваши ребята, которые вы пишете президенту получаю я. Я в итоге ничего не могу сделать", - говорить Анатолій Черкаський, засуджений український моряк.

"Ніяких здвигів по цій справі не було. Одні обіцянки - в липні цього року був прийнятий закон в Греції про поправки в кримінальному кодексі. Брат написав заяву, щоб йому перерахували строк на зменшення строку, 30 жовтня прийшла відповідь про відмову", - розповідає сестра засудженого моряка.

Від минулої неділі моряк розпочав у в'язниці голодування. Його остання надія довести свою невинуватість. Він дав нам невеличке телефонне інтерв'ю.

"Самочувствие нормальное. Немного жажда и головокружение. Еду я полностью не употребляю, а воду пью только утром. Я настроен идти до последнего, до конца. Мои требования - если это можно назвать требованиями - хотя бы донести президенту, чтобы он взял на личный контроль нашу проблему".

Президентові Анатолій написав листа. І лише за умови, що Володимир Зеленський послання прочитає, готовий припинити голодування.

"Я підтримую брата, ми не бачимо іншого виходу", - говорить Марина Властьян.

"Без предъявления всяких, каких-либо претензий криминальных по крайней мере, ничего нет. Почему я здесь нахожусь, что я делаю, я не могу ни у кого добиться", - говорить Михайло Дємєнтєєв, капітан судна RS-97

Уже три роки він перебуває на Криті. Михайла і український екіпаж корабля RS-97 грецькі правоохоронці підозрювали в контрабанді цигарок. Однак, після наших неодноразових сюжетів і втручання дипломатів, цю історію вивчили ретельніше.

"Расследование показало, что никаких претензий ни к грузу, ни к судну и никакой контрабанды нет. Экипаж отпустили полтора года назад", - говорить Михайло Дємєнтєєв.

Але про капітана ніби забули. Тепер він як в'язень власного корабля. Виживає на 15 євро в день. Ці гроші надсилає грецький адвокат. Судновласник і диломати про Михайла, як виглядає, не згадують.

"Меня оставили здесь. Сказали - через две недели улетишь домой, но это по-прежнему продолжается еще полтора года. Условия, в которых я живу, конечно очень очень печальные. Пароходу больше 50 лет Когда льет дождь у меня вода проникает вовнутрь".

В які двері стукати, моряк уже не знає. Зв'язатися з новим українським консулом - не виходить, як і з дипломатами в Києві.

"Дома у меня осталась только одна жена. Она очень больная, ей нужна медицинская помощь, ей необходимо сделать операцию. У нее очень больное сердце. Я не знаю, смогу ли я еще в этом мире увидеться с ней или нет. Я не знаю, извините у меня просто нет слов".

Від початку тижня ми теж намагаємося отримати відповіді з Міністерства закордонних справ щодо ситуції з українськими моряками в Греції. Подали запит.

Але почути відповіді чи одержати їх бодай письмово - нам так і не вдалося. У пресслужбі повідомили: переадресували офіційне прохання на заступника директора департаменту консульської служби. Але той навіть слухавку не бере.

В історії з голодуванням моряка Анатолія Черкаського лік йде на години. Бо хтозна, скільки його організм витримає без їжі. Як невідомо, чи вдасться капітанові Михайлу Дємєнтєєву побачити свою хвору дружину. М'яч на полі українських дипломатів і президента.