Життя поряд з передовою: на Донбасі люди повертаються до нормального життя [ Редагувати ]

Заборонені міномети, гранатомети та стрілецька зброя. На Донбасі не припиняються обстріли українських позицій. Сьогодні противник відкривав вогонь уже тричі.

А поряд із передовою люди потроху повертаються до нормального життя. Відбудовують оселі та облаштовують господарство. У Станиці Луганській побував Ігор Левенок .

Хата Сергія Івановича тепер виділяється з-посеред загального ландшафту. Станиця Луганська. Вулиця, яка чи не найбільше постраждала від обстрілів під час війни на сході.

Вулиця Першого травня, коли точилися активні бої за Станицю Луганську, тут майже всі будинки виглядали ось так. Нині ж люди поволі відбудовують власне житло. Хтось самотужки, а хтось не обходиться без допомоги благодійників.

Будинок Сергія і Тетяни Кривчунів. А радше - те, що від нього лишилося. Кажуть, будували дім двадцять років самотужки.

"Ми пожили буквально полтора года там. Нормально с газом, воду провели там себе, пробили скважину. А потом вот это ж началось".

Усе втратили за мить. Хату розбомбили. Майже чотири роки пенсіонери поневірялися по родичах, винаймали житло. На власний куток вже й не сподівалися. Та світ не без добрих людей.

"Теплий дом получился? Ну там отстает немного линолиум. Ну, это мелочи, самое главное, что не течет и тепло".

Хатка невеличка, тридцять квадратних метрів. Одна кімната і кухня. Зате з усіма вигодами. Є вода і газ. На місці колишнього флігеля її звели коштом міжнародного комітету Червоного хреста.

"Конечно, когда вот это все сгорело, то мы бы никогда и ничего бы тут не сделали, абсолютно. Я не знаю где бы ми жили и что бы ми делали. Вообще не знаю", - говорить Тетяна Кривчун, жителька Станиці Луганської.

Хто ж стріляв по житлових кварталах і хто зруйнував їхнє житло? Пенсіонери щодо цього не говіркі. Бояться. Кажуть, по телевізору про це розповідали. От тільки тепер з кількох десятків каналів Тетяна Олександрівна шукає єдиний український, який тут транслюється.

"Вот он. А российские новости мы вообще не смотрим. Мне как внучка сказала, бабушка, нечего там смотреть".

Люди мають родичів у Росії. Та попри всі складнощі переїхати туди навіть не думали.

"Тут же ж свое все. Соседи свои. Ми тут привикли. Его сестра нам предлагала переехать в подмосковье, купить там хату в поселке хотела, а я говорю поехали домой".