На межі виживання: мешканці прифронтових районів потребують гуманітарної допомоги [ Редагувати ]
Новин із фронту цього тижня - не багато. Поодинокі провокативні обстріли були, але уваги до них у ЗМІ, як і загалом до ситуації на Донбасі, - дуже мало. І це ще одна загроза. Чим менше будуть згадувати про війну - тим складніше виживати мирним людям.
Згорілими луганськими лісами (пожежі тут лютують уже кілька місяців) ми їдемо в селище Кримське - своєрідний відносно мирний анклав на лінії зіткнення. З одного боку, глибокий та стрімкий Сіверський Донець, з іншого - фронт. Проїхати можна лише такими грунтовками.
Армійські позиції, окопи та укріплення немов панцирем прикривають Кримське майже з трьох боків. Селище зустрічає згарищем та понівеченими вогнем хатами.
Олександра Олексіївна, жителька Кримського:
Тут все выскочили, все помогали. Ведра все собрали, у меня тут воду брали. там трава начала гореть, попала искра. Шифер горел и все горело. Но сразу его затушили.
А кілька днів тому, вперше з початку перемир'я, люди знову почули вибухи мін та снарядів.
Были взрывы, один очень сильный.
Усе - через, так би мовити, відлуння незакінченої війни.
Гасіння пожежі ускладнювалося тим, що після активної фази бойових дій на початку війни навколо Кримського та навіть на околицях села залишилося багато нерозірваних снарядів, мін та інших боєприпасів. Які від полум'я почали вибухати.
Деякими ярами біля села не наважуються ходити навіть військові. У 2014-15 роках сюди прилітали тони ракет і снарядів. І саме солдати першими почали боротися з вогнем. Одні прикривали від провокацій, інші - гасили полум'я.
Федір, військовослужбовець Збройних сил України:
Почали детонувати різні боєприпаси і затрудняли нам тушити пожежу. Почекали коли вона вийде з яру, підтягнули резерви. Пости при цьому були підсилені. Пожежу локалізували. Було два таких небезпечних вибухи.
У меня такой домик старый очень.
Це - Олександра Олексіївна. Вона живе в історичній, ще козацької станичної будови, хаті. Оці дерев'яні стовпи - кінов'язь, характерна для цих будинків. Подвір'я - на краю села, близько до фронту. Але за час війни майже не постраждало. Чого не скажеш про господиню.
Олександра Олексіївна, жителька Кримського:
Только начинали стрелять - я собираюсь, бегу до дочки до двухэтажки. Там сижу. И я вот это полгода бегала, ночевать не могла - боялась.
Поряд - хата сусіда Сергія. На вигляд, ніби ціла. Але це - лише на перший погляд. Вона може завалитися будь-якої миті.
Хата ремонту не подлежит. Я так затыкаю, а она вот так.
Чоловік живе натуральним господарством. А ще, ось ці "Жигулі" допомагають. Возить селян на базар та в райцентр. Але старенька машина постійно ламається на місцевих дорогах.
Сергій, житель Кримського:
Я колесо делаю. Шаровая полетела вчера.
З роботою тут взагалі все погано. Є два фермери та купка бюджетників - от і всі, хто працює.
Юрій Константинов, голова Військово-цивільної адміністрації Кримського:
Половина села з 520 мешканців, десь близько половини - це пенсіонери. І значна кількість людей - непрацюючі, немає роботи.
Тож люди виживають завдяки городу і гуманітарці. Навіть рейсовий автобус - один раз на тиждень, безкоштовний, ходить завдяки донорам. У листопаді ця програма закінчується, тож хоч і нечасте, але регулярне сполучення - під загрозою.
Зараз військово-цивільна адміністрація шукає благодійників, які можуть допомогти з транспортом. А ще з паливом на зиму - поки дороги не порозмивало.