В очікуванні глядача: як виживають українські театри під час карантину [ Редагувати ]

День театру сьогодні відзначають в усьому світі. Свято започаткували лише 60 років тому, хоча театри існували ще до нашої ери. І попри випробування новими технологіями - телебаченням та інтернетом, жива сцена продовжує тішити глядача.

Лариса Зубенко зазирнула за лаштунки порожнього Київського театру імені Лесі Українки, аби побачити, як у карантинних умовах живуть або, радше, виживають українські діячі мистецтва.

Ви бачите декорацію вистави "Вид з мосту", яку здійснив кілька років тому Кирило Кашліков, вона користується глядацьким попитом, але, як бачите... вона в очікуванні свого глядача.

В очікуванні глядача й порожня зала та фоє. Карантин, який вдруге прийшов до Києва, зачинив двері всіх місцевих театрів. Тож замість оплесків тут щовечора тиша.

Ми сподіваємося, а вірніше, ми впевнені, що хвороба пройде і ми залишимося зі своїми глядачами здоровими, недоторканими й будемо продовжувати, тому що мистецтво все ж таки перемагає.

Екскурсію порожнім Національним академічним театром імені Лесі Українки нам погодився провести керівник літературної частини Борис Куріцин. Навіть репетиції тут не проходять, адже чимало акторів - хворі на коронавірус. Зі співробітників на робочому місці - керівництво та охорона.

Михайло Резнікович, генеральний директор, художній керівник Національного академічного театру ім. Лесі Українки:

Как живем? Трудно живем. Трудно живем творчески и трудно живем организационно-финансово. Творчески трудно живем, потому что артисты болеют. Организационно-финансово трудно - потому, что мы и до локдауна работаем на 50% зрительного зала, и поэтому в два раза меньше зарабатываем денег. Государство дает нам зарплату и спасибо ему за это, но очень многие траты театра только за счет того, что мы зарабатываем.

І навіть у професійне свято День театру замість традиційного капусника на сцені - лише два манекени на ґанку.

Борис Куріцин, керівник літературної частини Національного академічного театру ім. Лесі Українки:

Цього року для того, щоб залишити хоча б натяк на традицію. Київське відділення театральної спілки України вигадало, що кожен театр має якийсь привіт передати. Ми вирішили показати фрагмент унікальної колекції театральних костюмів, а у нас там зібрані костюми ще з кінця позаминулого століття. Ми вирішили, що покажемо ті два костюми, які вже майже 60 років тому виходили на сцену.

Наступне професійне свято в театрі сподіваються відзначити традиційно - на сцені перед повною залою і, бажано, без масок на обличчях.