Загублені серед гір і лісу: як виживають на Прикарпатті мешканці унікального селища Бойки [ Редагувати ]

Загублені серед гір і лісу. На Прикарпатті є унікальне селище Бойки - там живе менше двох десятків жителів, і вони в прямому сенсі в ізоляції. Дістатися до села - ще той квест.

Про селище Бойки в інтернеті ми знайшли небагато. Лише те, що це справді селище, і що розташоване воно біля туристичного села Маняви. Ну що ж, вирушаємо туди.

Від Франківська до Маняви - менше ніж 30 кілометрів. І що ближче, то гірша дорога. Хоча щороку це місце збирає тисячі вірян і туристів. Тут розташований Манявський монастир і однойменний водоспад.

Але нас цікавить інше загадкове місце - селище Бойки. Дістатися туди можна лише на своїх двох або ж на такому всюдиході.

Пан Василь нас погодився підвезти. Ми прямуємо в село Бойки. Дорога пролягає через річку. Бачите, ось так, вздовж берега, ми їдемо туди.

Обабіч річки з'являються перші подвір'я. І дістатися їх можна лише з води.

Марія Скляновська, жителька села Маняви:

Якщо вода підіймається - я просто відрізана від світу. Я забута богом і людьми.

У пані Марії двоє онуків - до школи вона їх самих не відпускає. Каже: боїться.

Марія Скляновська, жителька села Маняви:

У мене мала втопилася. А якщо діти ходять до школи, то я бачу, що в лісі починається дощ, я зразу дзвоню і вчителька відпускає внучку додому.

І ось ми під'їжджаємо. Дорогою зустрічаємо пані Марію. Вона повертається з магазину, який за 7 кілометрів від її хати. І просить підвезти.

Марія, жителька селища Бойки:

У Бойках - то я заміж туди вийшла. 50 років там живу. Якби тепер дівкою - я би ніколи сюди не пішла. Аби золотий хлопець і мав купу грошей (сміється).

У магазин пенсіонерка ходить раз на тиждень. Купує лише найнеобхідніше, і щоб могла донести. Чоловік її помер, син і дочка з селища виїхали. І схожа історія практично в кожній хаті. Молодь звідси давно втекла.

Марія, жителька селища Бойки:

Діти тікають, бо нема де перейти.

Ми на місці, в селищі Бойки. Серед лісу - кілька десятків хат. Дістатися сюди можна або тією екстремальною дорогою бродом, якою їхали ми, або спуститися звідти - з гірського хребта.

Марія, жителька селища Бойки:

У нас основна дорога річкою, а як вода переб'є - то хто як.

Старожили розповідають: проїзд до селища раніше постійно розчищали вздовж берега працівники лісгоспу. Але ось уже майже двадцять років ніхто нічого не робить.

Марія, жителька селища Бойки:

Відколи нема лісництва - відтоді перестали дороги робити. 22 роки, я дзвоню - не раз, у мене щось заболить, а лікарка каже: "а я чим приїду?".

На все селище залишилася одна молода сім'я. У них двоє маленьких дітей - хлопчик-другокласник та чотиримісячний малюк.

Галина Верхоляк, жителька селища Бойки:

Треба було відвезти в село на щеплення - дороги немає, немає чим відвезти. Буде дорога - тоді відвеземо.

Та вже скоро в Бойках молоді не залишиться взагалі. Пані Галина каже: її дочка вже купила хату в іншому селі й до зими хоче переїхати.

Галина Верхоляк, жителька селища Бойки:

З одної сторони - вода, з другої - вода. Немає куди ні перейти, ні по хліб. Тут по сусідству було шестеро дітей - ні одного, лише один батько залишився.

Повернути життя в село справді могла б дорога, - кажуть в ОТГ. Але це чималі кошти, які, по суті, треба викинути на вітер. Адже перша велика вода - і все знову знесе. А затоплює тут щороку.

Раніше дорогу до Бойків безкоштовно робив лісгосп, але нині підприємство - банкрут.

Микола Волочій, начальник відділу комунальної власності, архітектури та будівництва Солотвинської ОТГ:

Громада - у нас немає коштів. Там треба залучати з резервних фондів області. Ми зверталися. Це постійно, де стихія зносить все - там річка Манявка.

От і виходить замкнене коло. Майже щороку ми втрачаємо по кілька сіл. За останні 20 років в Україні офіційно зникли з мапи близько 500 населених пунктів. Ще стільки ж - у перспективі. Назви є, а людей у селах немає.