Чорна дата в історії Америки: світ вшановує пам’ять жертв терору [ Редагувати ]
Тоді загинули три тисячі людей!
Десятки мільйонів загиблих від куль та вибухів і померлих від голоду і хвороб. Сьогодні, у другу неділю вересня, весь світ згадує жертв фашизму. Жертв найбільшої в історії людства війни - Другої світової. Аби це більше ніколи не могло повторитися.
Та все ж людство неодноразово опинялося на порозі чергової масштабної війни. Знову - з численними жертвами та постраждалими. 11 вересня 2001 року. Чорна дата в історії Америки. Коли терористи, спрямувавши літаки у вежі-близнюки та Пентагон, назавжди змінили і Сполучені Штати, і світовий порядок. Наш Дмитро Анопченко зібрав хронологію тих подій із пазлів спогадів та емоцій тих, хто вижив.
Пряма трансляція з Нью-Йорка того дня - у вівторок, одинадятого вересня 2001-го року, - викликала відчуття чогось нереального. Бо так не буває… Так не може бути! Щоб терористи змогли не просто захопити пасажирські лайнери, а ще й врізатися у знакові для Америки будівлі. Тоді загинули три тисячі людей! Ще кілька тисяч зазнали поранень… Тих, хто вижив, навіть не рахували.
Зараз, через двадцять років, у Штатах вже виросло нове покоління, для якого той теракт - не більше, ніж рядки у підручнику з історії. Водночас, є й людей, які не просто були свідками тих подій; цей злочин пройшов через їхні долі - і, як би не хотіли, вони не взмозі викинути його - ані з життя, ані з пам'яті. Послухайте їхні історії.
Джозеф Діттмар лише раз на рік змушує себе прийти на це місце на Мангеттені - одинадцятого вересня, в день, коли все сталося. Стільки років минуло, та щоразу - це тортури. Тіло реагує болем, перехоплює дихання, з грудей вилітає серце. В день теракту він був на 105-му поверсі Південної вежі Всесвітнього торговельного центру. Масштабна нарада, великий офіс із вікнами в усю стіну. І просто на його очах перший літак врізався у сусідню вежу.
Джозеф Діттмар, очевидець, який вижив під час теракту:
Восьма сорок шість ранку, можливо восьма сорок сім… Освітлення почало мерехтіти і хтось з колег закричав: "хей, у Північній вежі вибух, ми маємо тікати! "
Джозеф каже (і це ми почуємо й від інших очевидців) - у нього було враження, що секунди розтягуються у довгі хвилини, що час наче зупинився…
На поверхах непорушно стояли люди, дивилися у вікна, наче зачаровані. Вони завмерли! Чи то паралізовані страхом, чи то зачаровані картинкою. І я закричав їм: "це ж не комп'ютерна гра, не телешоу, це - реальність!!! Біжіть!!!"
Люди в паніці неслися вниз сходами хмарочосу. Поверх за поверхом… Поверх за поверхом!!! Через 17 хвилин після першої атаки - ще один літак врізається вже у другу вежу.
Джозеф у цей момент був уже на 72-му - і вогонь заблокував всіх, хто лишився вище...
На меморіалі серед прізвищ усіх загиблих - викарбувані й імена тих його колег, хто затримався.
Кетті - одна з тих, з ким я був того дня. І всі загинули...
В пам'ять про них Джозеф набив на зап'ясті тату - силует веж-близнюків. І завжди носить із собою монету із зображенням будівлі, якої більше нема. Це його тотем, його спасіння - міцно, до болю, стиснути її в долоні, коли раптом здається, що він знову і знову бачить як люди вистрибують із вікон охопленої полум'ям вежі.
Джозеф Діттмар, очевидець, який вижив під час теракту:
У мене немає почуття провини перед ними… Все життя дивуюсь - а я як вижив? Але якщо вже врятувався, то маю, поки живу розповідати цю історію.
У момент атаки на вежі-близнюки Карен Бейкер була у Пентагоні - величезній будівлі Міністерства оборони США неподалік від Вашингтона. Коли військовим доповіли про Нью-Йоркські теракти, якраз сказала подрузі, Елейн: "так добре, що ми тут, у найбільш захищеному місці на Землі". І раптом - почула вибухи. О 9:37 ранку літак American Airlines врізався у західну частину будівлі.
Карен Бейкер, очевидиця, яка врятувалась у Пентагоні:
Почула гучний "бууум", потім будівля затряслася. Ніхто нічого не зрозумів, лише страшне передчуття біди, я розуміла - сталося щось жахливе. Час уповільнився… І люди кудись бігли, і я бігла, і всі розуміли - ми в страшній небезпеці.
На борту літака було 53 пасажири, 6 членів екіпажу… Всі вони загинули - разом із ще ста двадцятьма п’ятьма людьми в середині будівлі.
Я втратила двох близьких друзів - вони працювали у тій частині будівлі. І ще одну подругу - 90 відсотків її тіла обгоріло, її не врятували. І все, що я робила кілька наступних днів - це зустрічалась із родинами загиблих колег і розповідала, як усе було.
Карен знайшла в собі сили залишитися на роботі. Щодня ходити тими ж коридорами… Тих, хто працює у військовому відомстві, навчають спокійніше ставитися до загибелі солдатів та офіцерів… Кажуть: час лікує, але…
Карен Бейкер, очевидиця, яка врятувалась у Пентагоні:
Я постійно про це думаю! Але уникаю розмов - лише на роковини збираю близьких друзів, і це момент, коли можна ще раз згадати те, що ми пережили. Той теракт загострив мої почуття, нерви і досі наче оголені - і таке враження, що все вчора було, а не 20 років тому.
Якщо про Нью-Йорк і Вашингтон писали і багато, то ще одна історія якось не на слуху. Був же й четвертий лайнер, який за даними слідчих, мав атакувати Конгрес, протаранити будинок Капітолію у Вашингтоні.
Він впав ось там. Рятувальники кинулися шукати тих, хто можливо вижив, але від людей практично нічого не лишилося.
Серед пасажирів того рейсу, де, на відміну від трьох інших лайнерів, пасажири опиралися терористам, був і брат містера Фелта - Едвард. У нього немає могили і родина щороку приходить сюди - до меморіалу, що спорудили у Пенсильванії просто посеред поля, де о 10-й ранку 11-го вересня лайнер упав на землю.
Гордон Фелт, брат загиблого під час теракту:
За кілька хвилин до цього брат встиг подзвонити дев'ять-один-один. Ніхто не знає - чому. Може хотів, щоб знали місце, де перебуває літак. В цей момент він був уже захоплений, ймовірно на борту вже почалася бійка пасажирів із терористами…
Але що саме сталося на борту - містер Фелт не знає й досі, хоча присвятив розслідуванню 20 років життя. Не знають і слідчі, хоча саме тут, у Пенсильванії, вони й знайшли основні докази.
Вони нічого не змогли знайти в Нью-Йорку чи біля Пенгатона - настільки масштабним був вибух. І лише тут, посеред поля, була і "чорна скринька" лайнера і кредитка, завдяки якій змогли простежити слід до замовників злочину.
Гордон Фелт, брат загиблого під час теракту:
І ось вже 20 років минуло… А болить і досі. І, боюсь, все моє життя відчуватиму цей біль.
Завали на місці, де були вежі-близнюки, розбирали вісім місяців. Багато хто говорив, що забудовувати місце трагедії взагалі не треба, але порожнє місце було як рана на тілі міста. За п’ять років Кен Льюіс увійшов до команди архітекторів, якій доручили звести новий хмарочос - вежу Свободи. Йому казали - зроби проект так, щоб це була найбільш захищена будівля Америки! Але містер Льюіс запропонував усе з точністю до навпаки - скляну прозору вежу.
Кен Льюіс, архітектор вежі свободи, спорудженої на місці теракту:
Люди не зайшли б у цей будинок, якби я збудував фортецю. Вони таке пережили… Тому щось мало змусити їх все ж повернутися до Всесвітнього торговельного центру.
Споруджуючи цей проект, поверх за поверхом, містер Льюіс відпускав і свій біль і відчай. Теракт і його особисто травмував. Настільки, що архітектор і досі не може про це говорити. Вежа свободи лікувала його самого - і за задумом, мала б вилікувати Америку. Від шоку, страху, ненависті… Але за двадцять років цього не сталося. Все ще багато скорботи, багато жалю, і -запитань, на які і досі немає відповідей.
