Війна на Донбасі: як минають будні на передовій [ Редагувати ]
Інтенсивність ворожих обстрілів сьогодні дещо знизилась.
На Сході двоє армійців підірвалися на невідомому пристрої. Зараз вони в лікарні. Стан здоров'я одного бійця - тяжкий, іншого - середньої тяжкості, - повідомили в штабі. Щоправда, інтенсивність ворожих обстрілів сьогодні дещо знизилась.
Як минають будні на передовій? Бачив Ігор Левенок.
-Криють хорошо буває! -Весело у вас тут. -Да, временами да, таке буває. Але не смішно…
Фронт на Донеччині. Наш український Нью-Йорк, на межі з тимчасово окупованою Горлівкою. Періодично лунають вибухи. Ворог застосовує заборонений калібр - міномети.
Сто двадцяті прилітають, неділю назад так хорошо було (бах!!!) Ооооо, осьо прилетіло. Криють хорошо буває…
Та армійці кажуть, якщо супротивник дуже дошкуляє, вони не мовчать і на тому боці є втрати. Днями ворожа група намагалася підкрастися до позицій, які утримують наші десантники. Хлопці кажуть, то були якісь камікадзе - ішли у повний зріст.
Сергій, військовослужбовець Збройних сил України:
Видно було як вони прощупували землю і потихеньку, потихеньку вони наближалися до нас. А ми зробили доповідь командирам, і командири сказали відкрити вогонь…
-Вони дивляться як ми несемо службу і хто тут сидить. Якщо б були хлопці, які б спали, або не відповідали б за свої обов'язки, то результати були б плачевні…
Та не на тих нарвалися, кажуть бійці. В окопах молоді, вмотивовані солдати. Андрієві двадцять один рік. Пішов на війну, хоча батьки і родичі були проти.
Андрій, військовослужбовець Збройних сил України:
Це була дуже тяжка розмова вдома. Сльози, вмовляння, але я просто аргументував це тим, що от закінчиться війна, пройде там десять, п'ятнадцять років і от прийде мій син і скаже: "Тато, а де ти був, коли на нашу країну прийшов загарбник?" І що я скажу? Що я поїхав у Польщу на заробітки? Чи сидів вдома і дивився це все по телебаченню?
І хлопці воюють гідно.
-Ну, вони ведуть вогонь, а ми подавляємо…
Після того як наші армійці дали відповідь, ворог заспокоївся і настала тиша…
-Вони становляться більш чемними, скажемо так…
Крайні вулиці у Нью-Йорку - це вже передова. Посічені осколками оселі. Тут вам не Таймс-сквер і не Бродвей. Пенсіонерці пані Надії 87 років. Пам'ятає ще ту страшну війну. Цю хату будували власноруч, разом із чоловіком, коли Донбас піднімали з руїн після Другої світової. І… довелося відчути горе ще однієї війни.
Страшно, другий раз як вистрелять, що аж підскочиш і думаю: "Та що ж таке, та що ж таке…"
