Історія України в ООН: розмова із дипломатом Володимиром Єльченком [ Редагувати ]

Тоді, у сорок п'ятому, перемога над Німеччиною змінила і сучасний світ. Були створені Об'єднані нації, при чому Україна не просто однією з перших поставила підпис під її статутом, а й розробляла його. Ставши однією із півсотні держав-засновниць організації, яка нині нараховує 193 країни.

Історію України в ООН ми згадуємо разом із дипломатом Володимиром Єльченком, який двічі очолював представництво країни при Об'єднаних націях. І знає зсередини, як там усе влаштоване.

ООН сьогодні - це 37 тисяч працівників і в цій будівлі на Манхеттені, і в офісах у 193 країнах світу. Це 13-ть миротворчих операцій, які здійснюються просто зараз, і 25 спеціальних політичних місій. Це радбез і Генеральна асамблея, під час засідань якої Україна отримує зараз максимальну підтримку. Так, ООН критикують (і не без підстав) - за повільність, нерішучість, бюрократизм… Але без неї і багато конфліктів, що є у світі, і ця війна, точно розвивалися б по-іншому. Можливо, більш жорстко, більш брутально. Адже зараз будь-який агресор все одно має зважати на думку Об'єднаних націй.

Коли Організацію створювали у далекому 1945-му, Україна приєдналася із самого початку, разом із Білоруссю та Радянським союзом. Здавалося б, за тих часів, та ще і маючи СРСР за "старшого товарища" - ну яка самостійність можлива… Але навіть на найпершому етапі міністр закордонних справ тоді ще Української РСР, повністю контрольованою Москвою, був фігурою помітною.

Володимир Єльченко, постійний представник України при ООН (1997-2001, 2015-2019):

Він не просто підписував Статут ООН, а він очолював один з комітетів тогочасних ще не створеної організації Об'єднаних націй, який розробляв преамбулу до статуту ООН. Саме вона містить ті речі, за які ми зараз чіпляємося, коли говоримо про право вето, про роль Ради безпеки ООН… Ми всі наізусть знаємо цю фразу із преамбули – "ООН створюється, аби врятувати прийдешні покоління від жахів війни".

Один із механізмів для цього – "блакитні шоломи". І Україна після набуття незалежності якраз і отримала авторитет і повагу в ООН завдяки тому, що максимально багато наших офіцерів були у складі місій по всьому світу.

Появилися наші літаки, наші вертольоти, наші екіпажі. Послуги України в інтересах ООН для миротворчих операцій. А потім з'явилися українські ще тоді міліціонери, потім - поліцейські, медики. І дійсно у нас був "піковий період", кінець 90-х років минулого століття, коли у нас одночасно було 2 тисячі миротворців.

Ліван, Косово, Конго, навіть Східний Тимор та забуте богом Гаїті… Для країни це було не навантаження, а навпаки - заробіток, ООН платила за все. А для самих військових - досвід, якого вони ніде б більше не отримали. Той самий український вертолітний загін з Конго, який відкликав зараз через війну президент Зеленський, - виконував завдання такої складності, що їх і досі немає ким замінити.

ООН нам вдячна, тому що це був такий критичний момент - саме вертольотів там не вистачало. От зараз ми просимо зброю - і ті ж самі вертольоти… А в ті часи - так, є країни НАТО, є американці, у них багато техніки, багато вертольотів, але ніхто не горів бажанням надавати цю техніку в розпорядження ООН. А Україна виявила таке бажання. І той досвід, який набули наші пілоти, він зараз і дуже потрібен - і використовується вже у нашій власній війні.

Генсек ООН Кофі Аннан колись любив говорити: "ООН існує головним чином для маленьких і середніх держав, щоб захищати і представляти їх, бо великі держави можуть подбати про себе самі". І це правда, адже завдяки ООН Україна отримала потужний майданчик для висловлення своєї позиції і стримування Росії. Ті ж самі резолюції щодо Криму і Донбасу… Так, вони не зупинили окупацію, але ніхто в світі не визнає той же півострів російським, бо є відповідна резолюція Генасамблеї. Щодо критики ООН, то мій співрозмовник багато в чому теж із нею згоден. От тільки каже: треба розрізняти саму міжурядову організацію, яка є ефективною настільки, наскільки домовляться самі держави; і - апарат, бюрократів, те, що називається "секретаріат".

Робота цього секретаріату дедалі більше викликає запитань. Не кажучи вже про те, що з бюджету ООН, а він біля 6 мільярдів доларів, 70% всього бюджету витрачається на заробітну плату, на утримання секретаріату. ООН виявилася неефективною - принаймні із 14-го року і до лютого 2022-го, і пізніше. Пасивна роль генерального секретаря на початку, про що ми багато знаємо і говоримо. В останні дні і тижні він змінив цю позицію, він зараз активно включився - принаймні у вирішення гуманітарних проблем, евакуація з Маріуполя і так далі. Він свою роль занадто пізно включив, він міг зробити більше.

А ще - в ООН давно назріла реформа. Є таке неписане правило - якщо країна є учасником конфлікту, вона з цього питання не повинна голосувати. І його варто зробити обов'язковим - зважаючи хоча б на дії Росії у Радбезі. Якщо б не ця війна, Об'єднані нації наврядчи змінилися б, але зараз таки є шанс. І про це кажуть не тільки вітчизняні дипломати, але і чимало західних досліджень і публікацій, одну з яких цитує мій спізрозмовник.

Росія абсолютно незаконно і нелегітимно займає місце Радянського союзу і в Раді Безпеки, а тим більше, постійного члена. І загалом в ООН. Тому що вона не подавала заявку, вона не приймалась як окрема країна до складу ООН. От він і запропонував, що треба виключити Російську Федерацію і замість неї включити Україну. Він послався на резолюцію, яка набрала 141 голос, коли ставилося питання про ситуацію в Україні. А 141 голос - це із запасом дві третини, тобто такої кількості голосів вистачило би для того, щоб виключити Росію і включити Україну. І сам факт, що така думка висловлюється людиною абсолютно незалежною, не "проукраїнською", не "антиросійською" - просто це експерт. Значить про це почали думати. Так що не така вже це і фантастика.