Життя в оточеному Маріуполі: історія дівчини, якій вдалося вирватися [ Редагувати ]

Розтерзаний, виснажений, згорілий дощенту.... Маріуполь. Вижити у пеклі, яке влаштували росіяни на нашій землі, вдалося далеко не кожному. Героїня нашого наступного матеріалу Ірина - народилася в сорочці. Дівчині вдалося вирватися і почати життя з початку. Про те, що насправді коїлося Маріуполі послухайте з її вуст.

Мене звуть Ірина. Це моя історія. Те, як я вижила та змогла вибратися з цього пекла.

Ірина нещодавно зустріла своє повноліття. З температурою під 40, в сирому підвалі, під палаючим небом.... Маріуполя. З пелюшок до дорослості: дівчина провела в місті все життя.

Ірина, жителька Маріуполя:

В Маріуполі ви навряд чи змогли б зустріти людей, які в повсякденному житті спілкуються українською мовою. За це ніколи нікого не пригнічували.

Та 24 лютого підлі росіяни цинічно вдерлися "звільняти" російськомовних українців ... від цивілізації, дому й життя.

Ірина, жителька Маріуполя:

В 5 часов утра меня будит бабушка со словами "просипайся, Россия начала войну против Украины".

Так безтурботні походи в кіно з друзями змінилися на фільми жахів за віком, сімейний обід за столом - на добування води з снігу, а тепле ліжко... на сирий підвал.

Ірина, жителька Маріуполя:

По началу в подвале, где я была, было 13 человек. Спустя несколько дней их стало 42. Половину или даже большую часть составляли дети. Самый маленький малыш, который был, это была полторагодовалая девочка Милана.

Маріуполь розсипався мов картковий будинок: окупанти зрівняли місто із землею. Не вцілів й будинок, де мешкала Ірина.

Ірина, жителька Маріуполя:

Снаряд прилетел в угловую квартиру 4 этажа. Спустя несколько дней в 9 вечера снаряд прилетел в другой угол дома на первый этаж. Он пробил дом и приземлился в подвале. Через стенку был наш подвал.

Потім ще кілька авіаударів. Від їдкого диму людям бракло повітря. Тож, вони вирішили тікати з підвалу у гараж.

Ірина, жителька Маріуполя:

На утро в 6 часов утра было прямое попадание в наш гараж. В котором были люди - 19 человек. Погибло 3 человека. 4 человека было раненых. Мы начали вытягивать всех ранених.

Шлях до лікарні був найстрашнішим, згадує дівчина.

Ірина, жителька Маріуполя:

С нами было 2 колясочника, бабушка 83лет и раненая девушка с ребёнком. Была бабушка 82 года, которая шла на своих ногах, своим ходом. Девочка, у которой погибло двое родителей и ещё 9 человек включая меня. Я очень много молилась, плакала под обстрелами. Когда мы падали на асфальт, когда тянули эти две коляски и видели эти разбитые дома, магазины, которые в моей памяти остались целыми.

Після холодної ночі в лікарні, Ірину з іншими маріупольцями вивезли на непідконтрольну Україні територію - в Нікольське. Потім - до окупованого Мангуша.

Ірина, жителька Маріуполя:

Где нужно было обязательно проходить фильтрацию. Очередь на эту фильтрацию была огромной. В день проходили всего номера 3, в одном номере было по 5-8 человек. Мы были в списке двухтысячные примерно.

Харчі закінчувалися, гроші - також. Готівку зняти було неможливо - на території квазі-днр відсутні банкомати, які приймають українські картки.

Ірина, жителька Маріуполя:

Мы сидели, продолжали сидеть там, не могли найти волонтеров чтобы выехать на территорию Украины. Потому что все евакуционные автобусы с Мангуша вывозили только на территорию неподконтрольную Украине.

Та все ж Ірині з рідними вдалось вирватися з окупації. 16 квітня українські волонтери вивезли сім'ю до Запоріжжя. Там - нагодували й прихистили. Зараз родина на Хмельниччині. І дівчина досі до кінця не усвідомила, що більше не має дому.

Ірина, жителька Маріуполя:

Если они хотя б в интернете посмотрели как жили мариупольцы, как каждые выходные собирались в центре, как летом мещанка была забита людьми, какая красивая архитектура в нас у города…была. До того, как нас пришли освобождать. Только вот непонятно от чего .. от чего нас освобождать.

А зараз... зараз цього всього немає. Залишились тільки руїни. Але є віра. Що Маріуполь був, є і буде українським.