Для українців за кордоном намагаються створити комфортні умови: в Брюсселі створили спеціальний проект [ Редагувати ]
Із майже п'яти мільйонів українців, які виїхали до ЄС, майже половина вже повернулись додому в Україну. Такі дані Державної прикордонної служби. Для тих, хто залишився за кордоном, країни намагаються створити комфортніші умови. Про один із таких проектів в Брюсселі розкаже Олена Абрамович.
Олена Абрамович, кореспондентка:
Ця офісна будівля стояла порожня останні два роки. Через ковід звідси зʼїхали півтора десятка бельгійських компаній. Та останні 2 місяці тут знову вирує життя. Заселилися півсотні українських біженців.
З боку головного входу і не скажеш, що тепер це не офіс. У внутрішньому ж дворику - за мʼячем бігає малеча. А дівчатка-підлітки опановують бадмінтон. Це Софія та Анна - вони приїхали сюди з Дніпра.
Анна, біженка з Дніпра:
Мені тут дуже подобається. Бельгія - вона дуже красива країна. Нас поселили в красивому офісі. Кормлять нормально, наїстися можна.
Софія, біженка з Дніпра:
Тут нас прийняли дуже класно, і видали нам багато великів, все, щоб ми тут почували себе комфортно.
На велосипедах діти їздять до школи. Усі уже влаштовані у місцеві заклади освіти, каже одеситка Ірина, яка курує проектом і допомагає вирішити усі побутові питання. За її словами, місцевий відділ освіти відреагував на запит миттєво.
Ірина Галанзовська, волонтерка, куратор притулку для Українців в Бельгії:
Они зделали единицу лишнюю, чтобы открыть класс специально для наших детей. Поэтому наши дети и в старшую школу ходят - в языковой класс, и в средней школе тоже у них отдельный языковой класс, а маленькие уже ходят вместе с бельгийскими детьми.
Після уроків улюблене заняття - особливо у хлопців - посидіти за компʼютерними іграми. У ранковий час там займаються дорослі - пошуком роботи чи вивченням мови. Є й окремий закуток - для вчителів.
Мене звати Тетяна, я з України, я викладач французької мови, наразі викладаю мешканцям. - Я сестра Тані, мене звати Валентина, я теж вчителька - в українській школі і власне це мій робочий кабінет.
Колишні кабінети тепер тут - житлові кімнати. В одній із них оселилась Вікторія з сином Емільчиком. Вони втекли із села під Бердянськом.
Дуже подобається, дуже нас прийняли, затишно. Маленька кімнатка, але затишна.
Для малюка волонтери принесли усе необхідне. Від молочних сумішей та іграшок, до стільців для годування та одягу.
Це практично все - всі його речі - тут нам дали.
Живе з Вікторією тут ще матір її чоловіка. Поруч - просторіший кабінет - тут зупинились дві харківʼянки з дітьми.
Дівчатка одного віку і постійно разом граються.
А це в нас ще не зайнята кімната. Вона ще поки пустує і чекає нових гостей. До нас має приїхати ще 11 людей, в нас ще є місце в нашому прихистку для 11 людей.
Яна курує цим прихистком разом з Іриною. Каже, щоб півсотні українців вжилися разом - встановили чіткі правила.
Яна Таш, волонтерка у притулку для українців в Брюсселі:
В нас не дозволяється вживати алкоголь на території прихистку. Не можна, наприклад, на цьому поверсі це є жила зона - тут ніяких ігор, ніяких велосипедів, ніяких мʼячів. Все тільки на вулиці або в зоні дитячого майданчика на першому поверсі.
Додому всі мають повертатися о 10 вечора. Обіди готують колективні - по черзі.
Что у нас девочки приготовили. Окрошка - летний супчик, вот такой вот, очень аппетитно выглядит. И борщик. А на второе - наше горячее блюдо, которое разогреют, а так же сырки, круассаны, печеньки.
Продукти для цього притулку надає місцевий супермаркет. Окрім того, волонтери двічі на тиждень купують комплексні обіди.
Вот, например, наше питание - это красная рыбка.
Професійних кухарів тут немає, тож ще одне правило - неписане - ніколи не критикувати те, що приготував черговий по кухні.
Оксана, біженка з Харкова:
Всегда спасибо - классный борщ, мы хвалим друг друга, и гости нас хвалят волонтеры из Бельгии. Наши супы им нравятся и борщики.
Живе притулок за рахунок волонтерів та приватних компаній, які зголосилися його фінансувати. Хтось надав офіс, хтось техніку, хтось збирає речі та забезпечує харчами.
Ерік Футц, представник фармацевтичної компанії, яка заснувала притулок:
З самого початку війни ми хотіли якось допомогти. Спочатку надсилали ліки до українських лікарень, оскільки ми фармацевтична компанія. А потім одна з наших співробітниць, яка працювала віддалено з України, змушена була втекти до Бельгії. Так ми зрозуміли, що допомога потрібна і тут.
Охочих допомогти чимало - різні компанії із сусідніх офісних будівель. І хоч зараз організація життя тут забирає чимало часу та зусиль, волонтери не шкодують, що взялися за це.
Ерік Футц, представник фармацевтичної компанії, яка заснувала притулок:
У мене дитина 2.5 роки. Коли я це робив, я думав про те, що це саме могло статися і з моєю дитиною. І увесь цей час - дні, ночі, вихідні, які ми витрачаємо на цей проект, вмить компенсується, коли бачиш, що ці діти, які пережили стільки травм, нарешті посміхаються.