Діти із села Стоянка збудували власні укріплення і щодня чатують на ворога з іграшковою зброєю [ Редагувати ]

Герої нашого наступного сюжету - завжди на посту. Це хлопчаки з села Стоянка поблизу Києва, яке українські війська відбили ще у березні. Діти там збудували власні укріплення і щодня чатують на ворога з іграшковою зброєю. А ще віддають честь усім, хто з миром проїздить їхньою вулицею.

Чим живуть і про що мріють дітлахи? Розповість Ольга Жидецька.

Щодня вони тренуються влучно стріляти, будувати військові укріплення та бути мужніми і сміливими. Від села Стоянка, що межує зі столицею, російські окупанти відступили ще у березні. Однак для місцевих хлопчаків бойові дії досі тривають. І діти щодня на варті - на споруджених власноруч блокпостах.

Андрій:

Щоби путін сюда ні ноги не сунув зі своїми солдатіками, яких наші українці вже давно рознесли.

Більшість сімей з цієї вулиці перечекали ворожий наступ і обстріли вдома, ховалися у погрібах. Малі діти тут є майже в кожній родині. Стоянка опинилася на шляху російських загарбників, і біля неї точилися запеклі бої. Багато будинків та інфраструктура зруйновані. Нині ж поки дорослі відбудовують село і своє життя, 12-річний Андрій з товаришами граються - серед шанців та імпровізованих гармат.

Андрій:

Це цікаво - рити окопи, я оці два блокпоста сам сдєлав, третій він мені допомагав - мій друг.

Напоготові в юних захисників - чималий арсенал. Зброю теж майструють самі. Майже як справжню, дарма що дерев'яну.

Андрій:

Ми будем дєлать автомати, базуки у нас єсть. Ракетніци, джавеліни дерев'яні у нас вже есть. Я дєлав оце все сам.

Маленькі вояки - щирі і по-дорослому серйозні. А ще впевнені: те, що вони роблять, важливо. І, як можуть, хочуть зараз і в майбутньому допомагати своїй Батьківщині.

Валентин:

Ну ми хотіли стать воєнними, коли виростем, просто будемо військовими.

А ще мріють про те, щоби війна пошвидше закінчилася. І Україна повернулася до звичного мирного і щасливого життя.

Андрій:

Хочеться для нашої України перемоги, щоби вона жила довго.