300 врятованих життів: історія героя з Кремінної [ Редагувати ]

300 врятованих життів. Роман Жиленков із Кремінної спершу евакуював усіх охочих з рідного міста. Потім почав вивозити людей з інших гарячих точок, таких як - Слов'янськ, Краматорськ, Миколаївка, Бахмут. У своєму мікроавтобусі на вісім місць вивозив щоразу до півтора десятка людей - в тому числі дітей, людей літнього віку, інвалідів. Про героя воєнного часу розкажемо далі.

Ось такі короткі відео щоразу коли їде в евакуаційний рейс записує Роман. Чоловік сам із Кремінної. Вивозити людей з-під обстрілів почав саме з рідного міста. Спершу вивіз рідних, потім завантаживши свій мікроавтобус гуманітарною допомогою почав евакуйовувати інших.

Через 5 минут выезжаем на Кременную. Машинна фактически под завязку. Медикаменты, продукты, передачки.

Врятувати вдалося понад 200 людей.

Сегодня у нас очень хороший день. Целых пять деток. Это в последнее время большая редкость уже все выехали.

Пані Алла називає Романа своїм рятівником. Жінка з Миколаївки. Перед евакуацією вона не їла три доби, бо всі запаси - вже вичерпалися.

Алла, по ее словам, не ела три дня. Взяла с собой много воды, но боялась пить. Когда мы спросили, почему Вы ее не пьете. Она сказала, что я не кушала три дня и не знаю как отреагирует мой организм. И мы сказали, что нужно пить, чтобы не было обезвоживания.

Алла, переселенка з Миколаївки:

Я расплакалась, что увидела тебя, спасителя. Я говорю воду бери, он воду схватил, сумку схватил, я на себя надела и опустили. Ехали мы, думаю Господи, дай ангел-хранитель, чтобы нас пронес. Чтобы не было этих взрывов, чтобы не было ракет. Рома уговаривал, что все будет хорошо.

Ми з Романом йдемо до тимчасового пункту проживання біженців. Тут його знають усі. Приміром, пані Емму він вивіз зі Слов'янська у її День народження.

У меня еще твои подарки остались. - А что я Вам дарил? А это женщина в день эвакуации с мужем, то сын. Ну вы лучше виглядите, чем сын. Мы там накидали им сладостей. Я до сих пор вспоминаю Рому.

До Дніпра з Краматорська вивіз і Валентину Іванівну з Галиною. Жінки місяць прожили у підвалі.

Галина Дмитрієва, переселенка з Краматорська:

С 29 апреля не било света и поэтому во всем городе. Поэтому я решила эвакуироватся, больше терпеть подвал я не хотела.

Валентина Іванівна, переселенка з Краматорська:

Дорога была безопасной абсолютно, ни задержек, ничего. Приехали.

А ще серед пасажирів були й домашні улюбленці. Цьому лабрадору пощастило вижити - осколок від ворожого снаряду розрізав нашийник і поранив собаку.

Ты мой хороший, ты мой зая.

У гарячі точки їдуть майже наосліп. Адже в населених пунктах, які під постійними ворожими обстрілами майже немає зв'язку. Дорогу туди й назад прокладають по паперових картах.

Роман Жиленков, волонтер:

Вспомнились старые бумажные карты, они сейчас в Краматорске, не могу показать. Перед выездом, зная, что со связью могут быть проблемы, просматрываем карты, чтобы примерно понимать куда едем. А там все на местности. Если есть люди спрашиваем, если нет, читаем, что написано на домах.

Кожен евакуаційний рейс, розповідає Роман, наче гра в рулетку. Ніколи не спрогнозуєш - чи буде обстріл...

Зеленый гай, есть населенный пункт, там я останавливался несколько раз, расчищал дорогу от таких штук. Если прокалываешь одно колесо, то у тебя есть запаска, а если прокалываешь два, то уже можно не вернуться. Поэтому в идеале 2-3 колеса с собой возить.

А ще із собою Роман постійно возить одразу кілька аптечок з усім необхідним. Там і бинти, і кровоспинні, і знеболювальні та кілька турнікетів. Чоловік пройшов курс надання першої допомоги, тож як усім користуватися знає.

Роман Жиленков, волонтер:

Я очень много для себя нового узнал. Как оказывать первую помощь, в различных случаях. Не в случаи царапин, а допустим в случае оторванных конечностей, глубоких каких-то ран.

До війни Роман у Кремінній займався бізнесом, а ще кілька років тому здійснив свою мрію - став тренером з боксу. Навчав дітей, виховав призерів. 24 лютого - коли в Україні розпочалася повномасштабна війна - чоловік саме повертався зі змагань зі своїм вихованцем.

Роман Жиленков, волонтер:

Для меня война началась в поезде, я ехал с чемпионата Украины, с города Луцка, застряли с моим воспитанником в Киеве. Поезд дальше не пошел. Двое суток мы добирались. Приехали домой. Все остановилось.

Перші тижні війни Роман розвозив хліб жителям Кремінної, потім почав евакуйовувати людей. І жодного разу він не замислювався - чи варто, чи небезпечно, на скільки ще вистачить сил?

Роман Жиленков, волонтер:

Спасенные жизни, благодарность людей. Благодарнасть, я имею ввиду не материальная. Благодарность человеческая. Эти бабушки, которые плачут.

У перші тижні війни Роман сам евакуював сотні мирних жителів. Вже сьогодні працює у команді "Восток Sоs". На днях знову їде в черговий евакуаційний рейс. Каже, людей вивозитиме з гарячих точок до перемоги.