Бізнес з нуля: як почати свою справу вимушеним переселенцям? [ Редагувати ]
Бізнес - з нуля! Через рашистів багато підприємців були змушені були тікати, взявши в дорогу лише кілька валіз. А бізнес, який вони будували роками - залишився в зоні бойових дій. Починати все на новому місці - важко, кажуть вони. Але в Кропивницькому їм вирішили допомогти. Як? Дивіться.
Дві піцерії у Рубіжному і ще одне новеньке кафе у Сєвєродонецьку. Ірина з чоловіком чотири роки займалися бізнесом на Луганщині. Та після повномасштабного вторгнення росії в Україну - довелося рятувати дітей, покинувши і дім, і бізнес.
Ірина Семиряжко, переселенка з Рубіжного:
Виїжджали, це дуже було страшно, бо вже почались дуже сильні обстріли, і ми вагались чи бігти у сховище, чи виїжджати, бо ми не знали, що нас чекає в дорозі, ми зібрали валізу на чотирьох і все, взяли кота, і все, і поїхали. Все обладнання в місті Рубіжному зараз зруйновано, кафе "Жираф", туди був приліт, возгорання, ми якраз поставили за місяць до війни сонячні батареї, так раділи, коли появлялись перші вироблені кіловати, але все зруйновано. Все залишилось там, тут починаємо з нуля життя.
Тут, у Кропивницькому, починати було важко, ділиться Ірина. І в першу чергу - морально. Були часи, коли опускалися руки, бо знайти роботу не вдавалося. На допомогу прийшли друзі та небайдужі містяни, з якими випадково познайомилася на кулінарних заняттях. Зрештою місяць тому родина відкрила у Кропивницькому піцерію.
Ірина Семиряжко, переселенка з Рубіжного:
Нам допомогли - приміщення дали, також партнери постачають продукти харчування, надали обладнання в оренду, а це дуже-дуже велика допомога, бо це дуже складно це все купить. Для піци, для ролів - для цього ми взяли кредит на свій страх і ризик, але ми дуже віримо, що треба допомагати нашій рідненькій Україні, ось, що ми маємо працювати, платити налоги й з цього щось вийде, якщо всі потроху щось робитимуть, воно буде дійсно працювати взагалі.
Робота допомогла Ірині та її сім'ї побороти зневіру та адаптуватися у новому місті.
Ірина Семиряжко, переселенка з Рубіжного:
Я розумію, що я сюди вкладаю душу, я бачу кожен тут крок і я хочу, щоб все було добре, як у нас в місті. І це дуже мене підтримує, бо якби цього не було, я цілими днями плакала і тужила, але час прийшов, досить тужити треба працювати, треба допомагати нашій країні. Я розумію, що в цей час я не можу піти воювати, у мене маленькі діти, а таким чином я можу допомогти, піднімемо економіку хоч трохи, це буде дійсно крок, отакі маленькі шажочки і ми все відновимо.
Вмістити все життя у кілька валіз - довелось і Сніжані. Через повномасштабне вторгнення росії - жінка та її родина - були змушені виїхати з рідного Херсона.
Сніжана Овечко, переселенка з Херсона:
Ми виїхали одразу, як тільки побачили ці всі взриви, 24 лютого, з нашого вікна, я проживаю на об'їзній трасі, з мого вікна видно Чорнобаївку, горіла військова частина Чорнобаївки, горіла десь в районі Антоновського моста, по якому їхали рашисти, також щось горіло в місті Херсоні, побачивши це все, цю всю локацію, одразу ми трішки завагались, сподівались це якісь навчання - не навчання. Ми їхали, дуже велика колона машин і ми думали, що будемо їхати понад добу, машини їхали в чотири ряди. Я не можу в будь-яку хвилину телефонувати мамі, або папі і сказати "я тебе люблю", це тіки можливість, коли у них випадає така можливість. Для мене це все за ці три місяці в голові так все змінилось, матеріальне відійшло на задній план, мені головне, щоб близькі люди, яких я люблю, вони були живі, нічого більше мені не треба.
У Кропивницькому Сніжана намагалася знайти роботу. Друзі запропонували відкрити кав'ярню. Ані вона, ані її чоловік - до цього не працювали у сфері громадського харчування. Але знайомі допомогли з обладнанням. А головне - повірили в них!
Сніжана Овечко, переселенка з Херсона:
В чомусь може і бракує досвіду, але мені цікава ця справа і я намагаюсь удосконалюватись постійно, навчаюсь цьому. В мене працює дівчинка, яка теж, для мене принципово було допомогти таким, як я, біженцям і найняти на роботу дівчину - біженку, яка до речі двічі біженка і працюємо тепер разом.
Робота допомогла Сніжані оговтатися від пережитого. І тепер - дає сили рухатися вперед!
Сніжана Овечко, переселенка з Херсона:
Треба займатися чимось, не можна зупинятися, якщо зупинишся від цього виграє тіки ворог, моя країна від цього не виграє. Один план - повернутися додому до вересня, я вірю в це понад усе, що у вересні я буду вдома, в Херсоні, в українському Херсоні, інших планів я не строю.
Площу під бізнес Ірини та Сніжани надали волонтери громадського простору "Мир 2.0". Тут переконані - щоб вимушені переселенці знайшли себе в новому місті - гуманітарної допомоги замало. Потрібні робочі місця та дружній клімат.
Катерина Колтунова, співзасновниця громадського простору:
Громаді важливо використати ось цю можливість, що зараз класні люди, талановиті, підприємці, творчі люди, зараз приїжджають в наше місто і ми маємо створити таке благодатне середовище, в якому можна розвиватися, це плюс для громади, для людей плюс і це в принципі з цими людьми нам відбудовувати нашу переможну країну. З чого почати, знайти людей, які тебе підтримають, знайти людей у всіх громадах, в усіх містах, я впевнена є такі люди небайдужі, які готові надати консультацію, інформаційну підтримку і так далі і ось на цих опорах і починати, з кожним днем вірити, що ми наближаємо перемогу.
До Кропивницького переїхали вже зо два десятки малих і середніх підприємств із регіонів, де тривають активні бойові дії.