Сімʼя, яка двічі втікала від війни: де мешкає мама з дітьми та про що мріє [ Редагувати ]
Вона двічі втікала від війни. Спочатку з рідного Донецька до Києва, а потім зі столиці довелося вже бігти від російських ракет до Швейцарії. Ольга з дітьми спершу потягом доїхали до Польщі, а далі - вже літаком до Швейцарії. І цю дорогу жінка називає найважчою у житті.
Де нині мешкають дівчатка з мамою і про що мріють? Подивіться у матеріалі - Світлани Прокопчук.
До Києва з окупованого Донецька родина Немченків переїхала у 2017 році. Щойно звикли до життя у безпеці, як почалося повномасштабна війна.
Ольга Немченко, жителька Києва:
Почалися вибухи, ми зрозуміли відразу, що це війна, тому що ми вже знаємо як це, які ці звуки.
Спершу Ольга і чути не хотіла про евакуацію. Вважала, що вся родина має бути разом. Втім, Кіра зі складною формою розумової відсталості. Лікарі підозрюють генетичну мутацію, проте остаточно діагноз встановити не встигли - завадила війна. І без того тяжкий стан дівчинки ускладнили постійні повітряні тривоги.
Ольга Немченко, жителька Києва:
Дуже важко її покласти спати десь у коридорі чи спускатися в бомбосховища. Дитина може відчувати дуже сильний стрес , навіть від того, що її просто розбудили.
Ольга з молодшою Ксенією ходили до бомбосховища. Тато Роман залишався з Кірою у квартирі. Доки дитина та чоловік перебували у небезпеці, Ольга буквально з'їдала себе. Згодом вирішили: дівчат потрібно везти за кордон. Роман залишився в Україні.
Ольга Немченко, жителька Києва:
Ми зайшли до потягу - нас було дуже багато людей. Я сиділа на нижній полці з двома діьми своїми і ще двома, тобто нас було пʼятеро. На підлозі лежав чоловік з важкою формою інвалідності. Біля нього була дружина , яка спала в нас теж на підлозі.
Залізничники, остерігаючись бомбардування евакуаційного потягу, заборонили людям користуватися мобільними телефонами та вимкнули у вагонах світло. Найбільше Ольга та 8-річна Ксенія хвилювалися за Кіру. Дівчинка могла почати плакати чи кричати. На диво, вона трималася мужньо. Спочатку Немченки приїхали до Польщі. А звідти літаком до Швейцарії - евакуацію кількох десятків тяжко хворих дітей організувало Посольство України.
Ксенія Немченко, донька Ольги:
Великою, щоб по всім странам пролетіть.
Такою перемогу України бачить Ксенія. Дівчинка із глибокими очима та дорослим поглядом. Вона виросла за останні сто днів, каже мама. Ксенія попомагає жінці прибирати, доглядати за Кірою. Заспокоює Ольгу, коли та не витримує і плаче. І додає: вдома залишився тато, якого вона дуже любить. А ще домашній улюбленець.
Ксенія Немченко, донька Ольги:
Его зовут Лакки. Это морська свинка. Я ее очень люблю и з-за этого я очень за ней скучаю.
Ольга з дівчатками мешкають у невеличкому селі неподалік Берна. У цій будівлі вони залишилися самі - чекають на відселення до постійного місця проживання. Кіра кілька днів на тиждень перебуває у спеціалізованому центрі, де отримує професійний догляд. У цей час Ольга вивчає німецьку мову та займається вихованням Ксенії - молодша донька потребує маминої уваги. А ще мріє про ...борщ.
Ксенія Немченко, донька Ольги:
Я помню как мы с папой вечерком берем лук, в соль вмокаем, хлебушка и борщ. Ароматный, на всю квартиру пахнет.
Найбільше Ольга чекає миті, коли обиратиме чоловікові сувенір зі Швейцарії. Бо це означатиме: вони з доньками повертаються додому - у вільну Україну!
Ольга Немченко, жителька Києва:
Додому хочу, війна щоб закінчилась, більше нічого не хочу, я вважаю, що це найголовніше, що може бути.