Харків повертається до життя попри щоденні обстріли [ Редагувати ]

Не здається східний форпост України - Харків. Як би не обстрілювали російські окупанти місто і не намагалися посіяти паніку, місто всупереч всьому - живе. Оговтується від щонічних, а тепер вже й денних страшних обстрілів. І будує плани на майбутнє. Відновлюються й відкриваються понівечені ракетами торговельні центри, комунальники ремонтують дороги й запускають нові маршрути громадського транспорту. Та головне - повертаються люди. Навіть з безпечних європейських країн. Бо вдома - краще.

Харків - щодня обстрілюється. Рівно об 11 вечора на місто починають летіти ракети. Харків'яни фотографують з балконів ці яскраві смуги, що розривають небо з боку північного сусіда-агресора. Останніми днями до ракетних ударів додалися й денні артилерійські обстріли. Тільки за 21 червня після того, як рашисти вдарили з реактивних систем по Індустріальному району, загинули п'ятеро людей. 11 - поранені. Найближчими тижнями влада міста повертатися - не радить. Та харків'яни - їдуть назад. Додому. Ось це відео - на в'їзді до Харкова розмістили в одному з пабліків.

За офіційними даними, в місті зараз живе приблизно 700 тисяч людей. Це майже половина тих харків'ян, які жили тут до війни. Харків - став дуже різним. Якщо на північних околицях - суцільні руїни. То в центрі - життя триває. Лише людей на вулицях поменшало. Підприємці потроху починають відкривати магазини й салони.

У Інни Тагаєвої - салон краси. З Харкова вона й не виїжджала. Коли стало неможливо жити під обстрілами на Північній Салтівці, переселилася в центр, до своєї клініки. Там і живе, і працює.

Інна Тагаєва, косметолог:

По началу я смеялась, я конечно мечтала быть лучшим косметологом, но не единственным. Я одна из первых начала работать, сейчас конечно все больше и больше, люди возвращаются.

Зараз - клієнток стає все більше, розповідає Інна. Її дівчата повертаються.

Інна Тагаєва, косметолог:

И самое приятное, когда говорят - я вернулась с какой-то там европейской страны, я вернулась с западной Украины. Женщины, такие женщины - они хотят быть красивыми независимо от стрельбы, войны, взрывов и остальное. Они хотят жить сегодня, сейчас. Ты знаешь, во время войны еще больше обострилась эта ситуация, что а вдруг я умру, а я не сделала то, что хотела. И приходят - давайте это. Я всю жизнь хотела, все время откладывала.

Марина Валієва нещодавно повернулася із західної України.

Марина Валієва, жителька Харкова:

Сидели, листали новости постоянно, искали, может же напишут, что можно возвращаться в Харьков.

Повертатися ніхто не закликав. Але тільки-но стало тихіше, родина зібрала речі, своїх собак, і повернулися до Харкова.

Марина Валієва, жителька Харкова:

Мы приехали, мы смотрели на наш город, даже если он побитый, он все равно самый красивый. Слезы на глаза наворачивались, но мы ожидали худшего. Сейчас город, конечно, полупустой. Совершенно не такой, как был, хотя люди уже возвращаются. Но все равно, все равно людей еще мало. Мы как только приехали, не работали ни магазины, ни почта не работали. С этим было тяжело. Сейчас уже начинают открываться.

Дома, каже Марина, і стіни допомагають. І навіть після ракетних ударів і артилерійських атак - виїжджати з міста не збирається.

Марина Валієва, жителька Харкова:

Поначалу очень сильно пугались, а когда уже прошло немножко времени, тогда, конечно, уже стали различать - возле нас это или это дальше. В нас это стреляют или мы стреляем. Сейчас уже не так страшно, мы начинаем привыкать. Хотя мое мнение - привыкать к войне, к бомбежке - это не очень хорошо.

Причину такої поведінки харків'ян - військові збагнути не можуть.

Не знаю, чому люди повертаються до Харкова, чесно. Істінная причина просто невідома. Але небезпечно - це точно!

Та Харків живе. А коли настає ніч, містяни знову здригаються від нових прильотів.