Право на інформацію: що відбувається за завісою російської пропаганди [ Редагувати ]

Свобода думки і право на інформацію. Цінності, яких українці добивалися десятиліттями. І які тепер зводять нанівець росіяни - лишаючи наших громадян без звʼязку та навіть натяку на правдиві новини. Але є ті, хто попри все бореться і за свободу думки і за право знати правду.

Що відбувається за завісою російської пропаганди - розкаже Даніїл Снісар.

Право, яке українці намагаються відстояти навіть на війні.

Свобода слова, яку Росія відбирає на окупованих територіях, створюючи медійний вакуум, яке заповнює своєю пропагандою. Та є ті, хто намагаються прорвати інформаційну блокаду. 

Микола Осиченко, керівник Маріупольського телебачення:

После того, как я выехал, уже числа 19-го, мои ребята, которые остались в городе, знакомые. Они мне начали доносить весточки, кто как мог, что меня пытаются найти, что меня ищут. 

Микола Осиченко - директор маріупольського телебачення. Він разом із командою журналістів до середини березня не полишав робочого місця і доносив маріупольцям надважливу інформацію. 

Микола Осиченко, директор Маріупольського телебачення:

До второго марта мы могли еще вещать. Потом отключилось электричество по всему городу. Мало того, что канал был обесточен, мало того, что телевизионная вышка была обесточена, был обесточен весь город и ни одного телевизионного приёмника не было, чтобы нас видить.

Тоді журналістам довелося перебратися у діджитал. Фейсбук, ютуб, телеграм - стали, по суті, єдиними майданчиками для оповіщення жителів. 

Миколай Осиченко, директор Маріупольського телебачення:

Мы оповещали жителей о воздушной тривоге. Потому что система оповещения тоже прекратили работать и не было по городу никакого. Немного людей могли это прочитать, но люди которые читали, они оповещали близких, соседей и вот таким вот образом, я очень надеюсь, что мы спасли, ну хотя бы несколько жизней. 

Руслан Смєщук, військовий кореспондент:

Певною мірою в Україні, журналісти і репортери є одним із тих каркасів, на якому тримається свобода слова. Чому? Ну тому що ми займаємося інформацією. Те, чим ми займаємося часто і те, де ми помираємо. І за цю свою царину, за цей наш світ - ми будемо битися і бʼємося.

Про роботу журналістів на передовій і те, наскільки ця робота важлива - там, де немає світла інтернету та звʼязку - я говорю зі своїм колегою, Русланом Смєщуком. Він військовий кореспондент. Розповідає - найбільша проблема у фронтових селищах - це якраз брак інформації.

Руслан Смєщук, військовий кореспондент:

Ми туди приїхали, просто люди просили нас розказати їм новини. Як це було 500 років тому в середньовіччі. Тому що в тебе немає електроенергії, немає жодного звʼязку, телевізора. Нічого немає. 

Як і загалом - права на інформацію з різних джерел. Єдине, як тепер можна дізнатися про останні, а головне - правдиві новини, наприклад, в окупованому Маріуполі - це інформація, яку передають через волонтерів.

Альбіна Львутина, волонтерка:

З рідних у мене залишилися тато, бабуся, і сподіваюсь дідусь живий. Ми дзвонимо на той їх Фенікс. Українські оператори там не працюють, інтернету немає. І от через застосунки різні, ми дзвонимо за гроші раз на два дні, на три дні. 

Альбіна - волонтерка. Сама - з Маріуполя. Всі вісім років із однодумцями - допомагала переселенцям, які від війни, з Донбасу втікали до Маріуполя. А тепер і самій довелося перебратися на вільну від окупантів територію. Зараз шукає свого діда, якого росіяни вивезли силоміць. 

Альбіна Львутина, волонтерка:

Отак просто - взяли, вивезли. У нього Альцгеймера, він просто вийшов за ворота будинку приватного, де вони жили, коли трошки там стихли ті обстріли, він просто відійшов. Але він навіть не знає, як його звати, не те, шоб де він жив. І його на першому блокпосту забрали ДНРівці і все. 

Знайти бодай якусь інформацію про зниклих і вивезених у Маріуполі неможливо. Окупанти не вважають за потрібне надавати такі дані місцевим жителям. Як і розповідати людям про хід війни правду!

Альбіна Львутина, волонтерка, військовий кореспондент:

Вони не бачать загальної ситуації там по місту, бо вони не можуть там переміщатися постійно, їздити. І мені здається, що через те, що у них немає якоїсь загальної картини, вони свій пазл взяли, якось там виживають, кажуть - ну, нормально. І не бачать того жаху, який там є в Маріуполі. 

Руслан Смєщук, військовий кореспондент:

Там окупанти точно використовують цей інформаційний український вакуум на свою користь. Наприклад, там вбрасуються фейкові новини, наприклад, що угруповання на Донбасі склало зброю, шо там захопили те місто, захопили те місто - насправді цього немає. Намагаючись якось зломити оцей цивільний опір. Опір внутрішній, перш за все. 

Маріуполь, Херсон, Мелітополь...Ситуація однакова майже в усіх окупованих населених пунктах. З кожної праски там мовлять Скабєєви та Соловйови. А наші колеги, ризикуючи життям, майже по-партизанськи продовжують боротися за право говорити правду.