Волонтерка врятувала близько півсотні собак з Ірпеня [ Редагувати ]

Лише за приблизними оцінками, жертвами рашистських убивць у невеличкому Ірпені стали не менш як тисяча домашніх тварин. І жертв серед чотирилапих було б значно більше, якби не такі люди, як наша героїня. Врятуватися самій, втекти з-під окупації, чи врятувати тварин? Для зооволонтерки це питання взагалі не стояло.

Ірина Мурга відвернула неминучу смерть від близько півсотні собак, яких господарі залишили в замкнених вольєрах чи у квартирах. Врятовані нею хвостаті вже знайшли нових господарів в Україні та за кордоном.

Сейчас дам воду.

Ірина Мурга й до повномасштабної війни опікувалася тваринами. Безпритульних хвостатих забирала з вулиць, лікувала, відгодовувала, шукала їм нових господарів.

Ірина Мурга, зооволонтерка:

У нас місто було багато років показовим в цьому направленні… Була виділена досить велика ділянка в межах міста, там встановили паркан, вольєри, металеві вагончики для тимчасової перетримки тварин.

Та коли окупанти зайшли в її рідне містечко Ірпінь на Київщині, працівники місцевого притулку стали рятуватися й покинули тварин напризволяще. Голод, холод, страх… Ірина просто не могла залишити у таких умовах живих істот, про яких іще вчора дбали, яких любили.

Сейчас я к тебе иду... Пей-пей.

Ірина Мурга, зооволонтер:

На вулиці почали з'являтися домашні тварини - інколи з повідком, в нашийниках, голодні, бігали, були абсолютно дезорієнтовані, почались руйнування, зруйновані паркани - тварина вибігає, налякана, дезорієнтована, ходить по місту, навіть не скільки шукаючи їжу, а місце, де спокійно.

Ірпінь горів. Тисячі людей поспішали вирватися з пекла. А вона - поїхала у той самий комунальний центр для безпритульних тварин, де жили близько півсотні собак. Те, що побачила там, шокувало. Хвостаті вже кілька днів сиділи замкнені у клітках - без їжі та води.

Ірина Мурга, зооволонтер:

Зрозуміла: якщо не евакуюємо найслабших тварин, то вони там стовідсотково не виживуть. Тому, що поряд - відкрита містина, лісова Буча. І була поставлена задача собі, в першу чергу, знайти людей, які зможуть прихистити по одній, по дві тварини у себе на подвір'ях.

Але будинок, де жила Ірина, окупанти знищили. Тож перших п'ятьох дворняг Ірина оселила ось у цьому будинку, де в часи окупації жила разом із подругою.

Ірина Мурга, зооволонтер:

Одна з них собака-інвалід, яка пересувалася виключно на задніх лапках, передні лапки вона використовувала, як підпорочку…

Але тривала найгарячіша фаза війни в Ірпені. Вночі страшенний вибух зруйнував будинок по сусідству.

Ірина Мурга, зооволонтер:

Мені важко пояснити, що це вибух. Це не звук, це відчуття, коли кожна твоя клітинка розривається на багато шматочків.

А где Барс? - Иди сюда, иди сюда, мой хороший. Лола, прячешься?

Ірина Мурга, зооволонтер:

Лише зранку, побачивши цей будинок, ми зрозуміли, що це диво, що ми залишилися не травмовані серйозно.

Того ж дня на її очах загинули двоє чоловіків.

Ірина Мурга, зооволонтер:

Я бачила травмованих тварин дуже багато, я бачила травми в людей, але коли в одну секунду, людина, з якою ти спілкуєшся, у якої є сім'я… одна секунда і ти бачиш заплющені очі мертвої людини і це страшно, коли ти бачиш відірвані кінцівки, і потім твій психологічний стан - він небезпечний не лише для тебе, але й для оточуючих людей.

Та навіть попри панічні атаки вона ще два дні приходила в цей будинок, щоб нагодувати собак. На третій - стала вивозити хвостатих до Києва. То була справжня "дорога життя" для тварин. Майже щодня Ірина навідувалася в Ірпінь - туди везла корм для тварин, звідти вивозила хвостатих до столиці.

Лише за приблизними оцінками волонтерів, жертвами рашистських убивць у невеличкому Ірпені стали не менш як тисяча домашніх тварин.

Багато тварин були просто застрелені на своїх подвір'ях. Вони заходили, аби накрасти в людей, вони стріляли у всіх, хто знаходився на території, навіть в невеличких собачок. І я бачила багато тіл вбитих кулями собак.

Ірина Мурга, зооволонтер:

Отак думають якраз росіяни, рашисти, - що їх життя важливіше за наше життя. Будь-яке життя, його цінність, безумовна.

Це будинок пенсіонера Бориса Шинкаренка. У найпекельніші дні - каже Ірина - вона, як мантру, повторювала слова дяді Борі: "Якщо судилося згоріти, не потонеш".

Хорошие мои. Ну, ничего. Суждено - выживем все вместе. - Не треба, дядя Боря, то собачє. - Та йшо, шо собаче, воно таке смачне.

Хвостатий друг Бориса, який охороняв дім, зник на початку березня.

Борис Шинкаренко, житель Ірпеня:

Много было таких. И наш тоже, я его выпустил, чтоб он гулял, но как-то где-то он погиб. Так что мы остались без собаки, взяли себе доцю.

Доця - це ось таке невгамовне цуценя.

Харли, на свій бублик, играйся, играйся. Хорошая. Грызет бублик.

Борис Шинкаренко, житель Ірпеня:

Вот такое к нам летело, траву кошу, собираю… Внукам, чтоб они посмотрели...

Коли палав Ірпінь, саме домашні улюбленці допомагали вірити в краще, та в буквальному сенсі зігрівали своїм теплом.

Борис Шинкаренко, житель Ірпеня:

Но правда было холодновато спать - в комнате плюс два, две кошки, одна с другой стороны, другая - с другой, одеяло, плед и от так дышал. Мася хорошая, десь пополювала мишек наловолила.

У цій ветеринарній клініці Ірпеня живуть найменші підопічні Ірини.

Кошенята, одні з моїх підопічних. Цих малюків підібрали наші поліцейські на Варшавській трасі поблизу розтрощеного "Епіцентру".

Пухнасті братик і сестричка зараз - під наглядом лікарів. У маленької пошкоджена лапка.

Ірина Мурга, зооволонтер:

Лікарі дали кілька тижнів на відновлення, якщо не відновить чутливості, то її, на жаль, прийдеться ампутувати. У неї пошкоджені нервові сполучення.

Наталія Якубовська, ветеринарний лікар:

Збільшилась кількість тварин, покинутих своїми власниками. Їх приносять волонтери, небайдужі люди, знаходять, приносять на стерилізацію, на лікування, тварини довго голодували, змучені, є покалічені тварини.

Тим безпородним собакам, яких Ірина під обстрілами встигла вивезти з Ірпеня, волонтери допомогли знайти нових господарів за кордоном: у Польщі, Німеччині, Австрії…

Ірина Мурга, зооволонтер:

Всіх тварин, яких вдалося забрати з вагончиків і що до війни не мали господарів, вони зараз находяться в сім'ях.

У мене є фото собачки-інваліда, якій купили такого возика, який чіпляється ззаду за велосипед, і от вони їдуть кудись по своїм справам і в возику сидить вона і поглядає.

Чимало любителів тварин евакуювалися з Ірпеня зі своїми улюбленцями. Багатьом - просто нема куди повертатися. Але Ірина вірить - її рідне містечко відновлять. І вона зможе продовжувати справу свого життя уже не як волонтер, а як професійний лікар.

Ірина Мурга, зооволонтер:

Вступила в цьому році на факультет ветеринарної медицини, зараз сдаю екзамени… Це дасть більше можливостей для роботи.