Розмова з провідницями евакуаційних потягів: які сімейні драми бачили та як тримали все під контролем [ Редагувати ]

Загалом українська залізниця від початку повномасштабного вторгнення росії евакуаційними потягами вивезла чотири мільйони людей. І на початку війни - це було справжнє пекло. Натовпи на перонах під дощем та на холоді. Тиснява та сон на валізах. 

Аби вдалося усіх вивезти, провідниці та машиністи ризикували життям - їхали туди, де їх найбільше чекали. 

Христина Гашенко поспілкувалася із провідницями евакуаційних потягів. Їх спогади і як їм вдавалося тримати все під контролем? Дивіться далі.

Наталія Кудрич, провідниця евакуаційного потяга:

Наш перший рейс був 27-го числа і було дуже -дуже страшно.. 

Київ, Запоріжжя, Дніпро, Бахмут... Тисячі людей тікають від обстрілів російських військ. Натовпи розгублених і наляканих.... Першими - у вагон садили дітей… 

Наталія Кудрич, провідниця евакуаційного потяга:

Коли мама віддає свою дитину і вона, не знає, чи сяде в цей поїзд і дитинка ручками хапається і вона знає, що це останній шанс вижити в принципі. Воно заходить в то купе і чекає маму, чекає маму, щоб вона прийшла, але вона могла і не сісти… 

Наталія Кудрич - провідниця одного з евакуаційних потягів. Ці сімейні драми вона переважила як власні. Каже, ворогу б не побажала, бачити як роз'єднуються родини.

Наталія Кудрич, провідниця евакуаційного потяга:

Коли тато садить маму і двоє дітей, і плаче, і мама плаче, і старша дівчинка років 10 - 11 якось в такому віці, а друга менша, і тато її ніс на руках. Він відриває її від себе віддає, і він починає плакати, і уже дуже крики були, плачі, він вийшов і він так біг за тим поїздом

Інші провідниця - Надія, згадує, під час масової евакуації тоді часто губились діти… Батько трьох дітей з Волновахи тоді так і не зміг знайти свою старшу дочкУ… 

Надія Жміковська, провідниця:

Він прямував у Польщу і у поїзді було 18 вагонів, ми пройшли усі вагони і нікого, ні одного пасажира з міста Волноваха ми не знайшли. Батько не мав зв'язку з дитиною, а жінка загинула на очах саме в них де він був. Він був дуже в розпачі, прямо падав на коліна просив про допомогу… 

Потяги їхали лише вночі, і в повній темряві, аби російські загарбники не помітили вагони та не обстріляли їх. Провідники закривали штори і просили пасажирів не вмикати телефони. Вікна обклеювали скотчем. 

Наталія Кудрич, провідниця евакуаційного потяга:

Навіть машиністи виключали ось цей свій, таке велике світло нічне вночі. І ми їдемо як поїзд - привид. Чути, але не видно. Ми заїжджали на вокзал повністю не освітленні, без нічого і вокзали були темні - це було так моторошно, ми так і назвали поїзд - привид. 

Євген Ясько, машиніст евакуаційного потяга:

Когда шли обстрелы, выключали прожектор и буферный, и прожектор. Ну, ехали в слепую, ну а шо делать… Иногда было, иногда не было страшно, выполняли свою роботу, людей надо было вести. 

І щоб вивезти якомога більше людей - вагони забивали під зав'язку. Речей дозволяли брати із собою мінімум. Людям просто доводилося залишати речі на пероні. 

Наталія Кудрич, провідниця евакуаційного потяга:

Діток ложили троє з однієї сторони ніжками сюди, а ці головками з другої сторони ніжками туди. 6 дітей лежало на одній полиці. Стояли і сиділи на цих речах по коридору, були по туалетах, де тільки могли люди спасались, могли пристроїтись.

Волонтери, розповідає провідниця, на проміжних станціях заносили людям їжу та воду. 

Надія Жміковська, провідниця евакуаційного потяга:

Ми старалися бутерброди там усе роздати людям. Поділити так, щоб кожному хватило, канапочку і власне пасажири, також між собою ділилися і в цей час були як одна сім'я у вагоні.

Для Надії та Наталії рейс із Запоріжжя до Польщі - тривав найдовше. У дорозі провели 7 діб. 

А вдома на жінок чекали власні діти. Як і зараз - щоразу після подорожі міцно обіймають…

Анастасія та Софія, дочки Наталії Кудрич:

Переживали дуже, хотіли б мама не їхала. - Плакали. Ну бо боялися, страшно - А чого боялися? - Ну що мама їде туда, може більше не вернутися.

Сьогодні із сім'єю, але вже за кілька днів Наталія знову у рейс.

Христина Гашенко, кореспондентка:

Від початку повномасштабного вторгення росії, евакуаційні потяги із сходу та півдня України перевезли майже 4 мільйони людей. Із них - мільйон дітей. Останній тиждень кількість охочих виїхати із під обстрілів окупантів значно зменшилась, а подекуди навіть навпаки. Люди повертаються до своїх домівок.