Пережити окупацію: як оговтуються мешканці села Загальці? [ Редагувати ]

Сотні зруйнованих будинків, пошкоджені школа, дитсадок та інші об'єкти інфраструктури. Це реалії, серед яких досі живуть мешканці села Загальці на Київщині. Чимало людей там намагається власними силами відновлювати своє житло. У цьому допомагають також волонтери.

Побував там і мій колега Анатолій Журавльов. Як загальці оговтуються від злочинних дій рашистів? Та що пережили в березневі дні ворожої окупації? Дізнавайтеся в сюжеті.

Апокаліптичні краєвиди села Загальці. Воно розташоване за півсотні кілометрів від Києва. Всі ці руйнування - справа рук рашистських загарбників.

Анатолій Журавльов, кореспондент:

Вулиця Незалежності - одна з центральних у селі Загальці. Тут особливо можна відчути наскільки боротьба за Незалежність може бути тяжкою. В цьому місці ворог знищив не один будинок, а одразу кілька. Вони розташовані один за одним.

На початку березня, коли окупанти впритул підійшли до населеного пункту, місцеві дізналися, що таке справжнє пекло. Важка артилерія ворога стала нищити житлові будинки, школу, дитсадок…

Анатолій Журавльов, кореспондент:

Воювати з мирним населенням, схоже, для рашистів - наче хобі. На цьому місці була одна з місцевих церков. Ось, що від неї залишилося. Ворожої навали вона не пережила.

Олександр Юрійович намагається хоч якось привести до ладу територію свого подвір'я.

Отак. Всьо, є-є-є-є. Хай буде.

Рашисти танком знесли паркан. А снаряди окупантів поцілили в будинок, літню кухню та впали на городі.

Оце такі нам. - Це ви з огороду чи… - Так! Оце отут хлів стояв і там туалет. В туалет бахнуло і там вишню збило, і оттуда упало. А другу я знайшов там біля оцього, колодця.

Евакуюватися Олександру та його дружині вдалося за два дні до того, як ворожі снаряди впали у їхньому дворі. А вже у середині березня село було окуповане. Ворог танками нищив транспорт місцевих, щоб не дати їм виїхати з села.

Бл***, усі машни повитягували...

Дружина Олександра Юрійовича показує нам, як тепер доводиться жити в хаті, де вона мешкає від народження.

Це у вас тепер така коморка, так би мовити? - Так. Це я тут живу, ночую, як прихожу. От бачите. Це развє жизнь?

Ворог чинив звірства у селі від першого ж дня окупації.

Тетяна Томашевська, жителька села Загальці:

Там стояли. І люди мєстниє, мужики, даже було таке - там у нас магазин - около десятка чоловік постріляли. Хто підходив сюда із людей - всіх вистрелювали.

Не щадили росіяни й волонтерів, які протягом усього березня привозили до села їжу та найнеобхідніші речі.

Наталія Кобзар, жителька с. Загальці:

Вони роздавали їжу, їхали, і летів дрон - і по них. Прям вони всі… Там навіть не було тіл їхніх. Цілеспрямовано. Знали. Просто по людях…

Під час окупації декому з місцевих доводилося тижнями жити у хлівах, щоб не потрапити під ворожу кулю.

Костянтин Карбан, житель с. Загальці:

Грубку колись дурна голова оце, сива, придумала. На грубці коржика раз-два запік собі, на чотири дні мені хватало. Чотири кота, один собака, 12 курей.

Іван, житель села Загальці:

Мені сказали з дома не йти. В магазині пили-гуляли, а в дочки жили в хаті. Кого немає вдома, вскривали, все забирали, що треба, що й не треба. Ну короче все забирали. А що не забирали - били. Телевізори в людей побили, таке.

Ворога в селі немає ще з кінця березня. Проте Загальці й досі оговтуються від ворожої навали. Посадовці намагаються відновити будівлю школи та дитсадка. Дбають і про те, щоб люди, які втратили житло, мали тимчасовий прихисток. У селі стоять ось такі модульні будиночки. Та розмістити всіх охочих там неможливо.

Тетяна Томашевська, жителька села Загальці:

Сусідам дали доміка… А нам якогось там доміка - хоч би чисто, де вдіться? Я восемь год після операції. В мене чорнобильська перша категорія.

Тож підтримка волонтерів - і нині залишається для селян гострою необхідністю. Небайдужі допомагають людям із відновленням житла, привозять їжу та найнеобхідніші речі. Ярослава в евакуації народила сина Богдана і лише кілька тижнів тому повернулася додому.

Ярослава Шилан, жителька с. Загальці:

Щас роботи немає… Багато у нас тут діток - більше триста, может даже чотириста. Кожного тижня до нас приїжджають, в основному для діток, обов'язково дають пакуночки, памперси, салфетки, можливо маленькі якісь подарунки, кому надо пітаніє.

Та навіть у скруті жителі Загальців намагаються не втрачати оптимізму.

Олександр Войткевич, житель села Загальці:

Надо на це не унивать… Понятно, що жалісно і горісно, але що зробиш? Слава Богу, що ми живі. Вопрос: за що? Для чого ця війна? Вот ми жили - нічого, нікому зла не робили… І оце раз в одну мить "бац".

Загальці два тижні були в окупації. І хоча ворог давно відступив, селяни, які зазнали чималих збитків і досі відчувають біль від втрат, неабияк чекають, коли наші захисники проженуть ворога з усієї України.