Переселенці з Донецька відкрили кав'ярню на Буковині [ Редагувати ]

Вони вже втретє починають життя з нуля. Спочатку був Донецьк, потім Київ, а тепер Чернівці. Історія подружжя Романа та Ольги - має стати прикладом для всіх, як не опускати руки і йти до своєї мети.

Через війну чоловік із жінкою втратили власний бізнес. Але не дивлячись на складнощі - змогли відкрити нову справу на Буковині. Про це у сюжеті.

Ось у цій кав'ярні нас зустрічають Роман та Ольга. Подружжя підтримує одне одного, бо ж довелося пережити багато. Від війни вони тікають вдруге. Ольга досі не розбирає валізу, постійно живе у страху, що у будь-який момент доведеться знову кудись бігти. Сім років тому сім'я залишила квартиру та бізнес у Донецьку і переїхала до Києва. І все знову повторилося. Згадують, 23 лютого зробили закупи, бо ж 24 в Ольги день народження. Та відсвяткувати не вийшло.

Ольга, переселенка з Києва:

Орки заходили з Гостомельського напрямку, з Ірпеня, Броварів, а ми живемо неподалік, це лівий берег, почули взриви, було страшно. Ми вже раз це пережили. Не хотілося знову це повторювати. Саме основне це фотографії, пам'ять про батьків, пам'ять про людей, які точно так само пройшли через війну, ми зібрали основні наші фотографії, альбоми, особисті речі й от з цим поїхали, у нас не було нічого.

Дісталися до Чернівців. Тут раніше ніколи не були. З перших днів шукали чим себе заспокоїти і відволікти. І під час чергової прогулянки вулицями міста побачили оголошення, котре повернуло їх до життя.

Роман, переселенець з Києва:

Просто висить оголошення на дверях оренда. Внесли передоплату і всьо.

Ризикнули. А далі з необхідним обладнанням, кухонним інвентарем допомогли друзі, котрі також через війну лишилися бізнесу.

Роман, переселенець з Києва:

Столики, стільчики, виробниче обладнання на кухні, тарілочки, вилочки, лампочки - це все ми евакуювали з Броварів і перевезли сюди, Юра ще раз велике дякую. Ми тільки на ноги стаємо. Морально третій раз відкривати все з нуля - це дійсно вже зовсім не то.

Підняти справу Роману допомагає дружина. Ольга налагоджує роботу кав'ярні, контролює приготування їжі. До того - в закладі вже дали роботу майже десятьом людям. Працює тут і Юрій, він досвідчений кухар.

Юрій, шеф-кухар:

Треба працювати, треба готувати, щоб люди були довольні моєю роботою, щоб вони їли мою їжу і казали, що все їм дуже подобається.

Ольга про кав'ярню переселенців почула від знайомих, прийшла аби підтримати їх.

Ольга, відвідувачка кафе:

Захотіли відвідати, подивитися, підтримати. Обрали комплексні обіди нам.

На новому місці Роман не лише відкрив справу, а й займається волонтерством. Разом зі своїми друзями зі Штатів - збирають та доставляють гуманітарну допомогу у регіони, які потерпають від загарбників. Ось якраз відправляється чергова машина.

Роман, переселенець з Києва:

Всі ми повинні зібрати волю в кулак і виселити цю нечесть туди, звідки вона прийшла, ми відбудуємося, треба буде ми і четвертий раз стартанемо, я надіюся не тільки ми стартанемо.

Роман радить українцям думати лише про майбутнє і як він не боятися починати з нуля та вірити в успіх.

В першу чергу не опускати руки, все получиться якщо намагатися це робити. Кому як повезе, але якщо не пробувати взагалі не повезе.