Тікати чи залишатися: історія поліцейських із Сумщини, які виконували свою роботу попри ризики [ Редагувати ]

Тікати чи залишатися? 24 лютого, коли почалася повномасштабна війна рф проти України, у мешканців Сумщини не було часу на роздуми. Діяли, як підказувала совість, обов'язок та честь. Далі - історії поліцейських, які під носом у ворога виконували свою роботу, попри ризики і загрозу для життя.

Тендітна жінка, мама 6-річної донечки і безстрашна поліцейська. З перших годин вторгнення росіян Наталія точно знала дві речі - в якому напрямку рухаються ворожі танки, та що вона з Сум нікуди не поїде.

Наталія Кондакова, керівниця сектору ГУ НПУ в Сумській області:

Уже усі сусіди чекали біля під'їзду мене. Ми згуртувались. Згуртувалися усі хлопці, які були у нас на районі. Ми розуміли, що треба захищати, оберігати місто, свій район, свої домівки.

Через місто посунули танки, на околицях спалахували бої, раз за разом лунала сирена, часто тривали обстріли, кілька разів на будинки скидали бомби, з'явилися перші полонені рашисти. Наталія радила, керувала, підказувала. І не боялася брати на себе відповідальність.

Наталія Кондакова, керівниця сектору ГУ НПУ в Сумській обл.:

Зателефонували, сказали, що якоби в тому подвалі єсть предмет, можливо, він як вибухівка. То я телефонувала керівнику вибухотехнічного відділу, консультувалася з ним, що треба робити в таких випадках, тому що я працівник кадрового підрозділу, в мене нема таких навиків. Я все зробила, я все це винесла , люди пішли в укриття. Коли прийшла додому, я зрозуміла, що … страшнувато мені стало (сміється) на той момент не страшно, а коли вже прийшла додому, коли трошечки вже втихомирилися ці обстріли, я глянула на свою дитину і зрозуміла, шо ризик для життя дійсно був… Я дала присягу працівника поліції, я знала, куди я йшла, на якій я роботі, де я працюю.

До поліцейської люди йшли з різними питаннями - від військових до гуманітарних. І Наталія на всі шукала відповідь.

Наталія Кондакова, керівниця сектору ГУ НПУ в Сумській обл.:

Ті дівчата, які перебували у лікарні, у роддомі, вони народжували, але повернутись не могли, так як були там з Тростянця, а на той час воно вже було окуповано повністю, туди неможливо було ні заїхать, ні виїхать. Шукали речі для дітей, їжу, де поселити цих матусь з дітьми, всебічну допомогу, те, шо ми могли зробити, те ми й робили.

Жінка зізнається: згадувати зараз ті дні куди легше, ніж їх пережити.

Наталія Кондакова, керівниця сектору ГУ НПУ в Сумській обл.:

День був як одна хвилина, не знаю, не було тоді в мене не суботи ні неділі, часу я не контролювала, кожного дня ми ходили на роботу, обстріл не обстріл, у нас були умовні такі познаки, де ми збираємося, як ми так говоримо по телефону, тому шо розуміли, що можливо прослуховування.

А вдома Наталія - по-справжньому боялась різким словом чи рухом налякати донечку. Щоб захистити дитину від жаху та паніки, вони з чоловіком вигадали гру.

Наталія Кондакова, керівниця сектору ГУ НПУ в Сумській обл.:

Ми зробили таку як гру з чоловіком, що це навчання, що ми поліцейські, вона дитина поліцейського, то це проводяться такі навчання в місті Суми, коли чує вибухи , обстріли, то треба спуститися в підвал, і зробили як таку гру, хто перший спуститься, з сусідів там чи ми чи сусіди. І вона збиралась, вона знала конкретно, шо їй робити, шо вдягати, шо з собою брать, у неї був також тривожний чемоданчик. Вона собі його зібрала, і вона навіть коригувала деяких сусідів, що робити, куди йти, ну молодець.

Вони теж ніби жили у грі - зі смертельною небезпекою, під носом у рашистів. Майже весь особовий склад поліцейського відділення Тростянця вирішив не залишати місто.

Володимир Богачев, керівник відділення поліції №1 (м. Тростянець):

Через інтернет звернувся до місцевих мешканців громади, довів про те, шо поліція залишилася в місті Тростянець, знаходиться разом з мешканцями, і в зв'язку з тим, що лінія 102 не працює, запрохав, щоби вони телефонували на особисті номера поліцейських.

Тростянець російські військові заполонили повністю. У поліцейському відділку облаштували штаб, танки та артустановки стояли у середмісті, на привокзальній площі, ховались у людських дворах. Рашисти мародерили та лютували. Звісно, відкрито протистояти їм українські правоохоронці не могли. Але мали змогу підтримувати містян.

Володимир Богачев, керівник відділення поліції №1 (м. Тростянець):

Ми весь час з особовим складом знаходились в окупованому місті. При цьому несли службу, допомагали місцевому населенню, як психологічно, так і надавали домедичну допомогу, допомагали в поновленні електропостачання, допомагали в поновленні газопостачання, під час обстрілу доставляли в деякі об'єкти станції живлення.

Пересувались у цивільному одязі, таємними стежками. Намагалися не привертати до себе уваги, натомість уважно вивчали супротивника.

Володимир Богачев, керівник відділення поліції № 1 (м. Тростянець):

Складно, але відносно орків ми знали місцевість, знали вулиці, знали проходні двори, також нам допомагало місцеве населення, чоловіків до 70 місцевого населення, які разом з нами виходили на завдання.

Ніж у спину також був, розповідає Володимир. Серед місцевих були й такі, хто просто здавав правоохоронців ворогу.

Володимир Богачев, керівник відділення поліції № 1 (м. Тростянець):

У нас були працівники поліції, які були в полоні, були працівники поліції, в домівку яких місцеві мешканці приводили орків, указували на нього як на працівника поліції, у них проводили в будинку обшук, знаходили зброю, потім застосовували фізичну силу до цих працівників, вивозили, але, скориставшись нагодою, була можливість втекти.  Безпосередньо я був також практично в такій ситуації, коли на одну з адрес, де я мешкав, туди також потрапили російські військові.

Володимир каже, російські вояки мали його світлину - відшукали на стенді в поліцейському відділку, але не впізнали чоловіка.

Володимир Богачев, керівник відділення поліції № 1 (м. Тростянець):

За цей час я на декілька кілограм схуд, зарос, тому сразу не ідентифікували, а також мені ще допомогло те, що у мене була машина, заправлений бак бензину і практично полбалона газу, їх це обрадувало, а коли вони зрозуміли, що це машина начальника поліції, я уже покинув цей адрес, вони вернулись, але мене вже там не було.

Обох поліцейських нагородили медалями за мужність 3 ступеню. А Володимир Богачев ще й отримав підвищення - тепер він заступник керівника карного розшуку області.