На Кіровоградщині вимушеним переселенцям пропонують розселятися у сільській місцевості [ Редагувати ]

Ласкаво просимо - у села! На Кіровоградщині вимушеним переселенцям пропонують розселятися у сільській місцевості. Волонтери відновлюють там будинки, що стояли порожніми багато років, роблять косметичний ремонт, завозять меблі та побутові речі. Жити в таких домівках переселенці можуть безкоштовно. Олена Бринза продовжить.

Усього десять метрів - і можна набрати воду. Це надзвичайно зручно - ділиться Алла Штанченко. В рідній Дружківці на Донеччині, звідки виїхала її родина, - доводилося ходити по 5 кілометрів! Ворожі обстріли знищили тамтешній водогін.

Алла Штанченко, переселенка з Донецької обл.:

Мы ходили кто на речку там криничка, это очень далеко, а стирать надо, кушать надо, у меня во дворе восемь человек жило, двое из них детей маленьких, их надо стирать, накормить, я работала с лежачими людьми, им надо стирать, это проблема вода. Вода - это жизнь и я тут почувствовала воду, представте стиральная доска в ванной и вода, и настолько мне хорошо в этой воде, потому что это жизнь вода, вот такая мелочь, а оказывается не мелочь, это надо пережить, чтоб понять что такое вода, что такое мир, что такое тишина.

Коли в місті не було вже ні газу, ні води, та й світло постійно зникало, родина вирішила виїхати з прифронтового міста.

Алла Штанченко, переселенка з Донецької області:

Разорвало над нами ракету, сбили и все естественно стекла повылетали, я не знаю как они с сыном живые остались, а у меня кровать металлическая, она просто подпрыгнула на метр и пробила линолеум, вот такой был удар, я испугалась, я думала на меня упал потолок, я только с суток пришла, только передремала, это суббота перед Пасхой.

Батьки, діти, онуки та бабуся… Виїхали всі разом. Тепер живуть у селі на Кіровоградщині - розміститися тут допомогли волонтери. Безоплатно надали будинок, який до цього стояв порожнім із десяток років.

Алла Штанченко, переселенка з Донецької обл.:

Ну, мы, конечно, остались без работы, там работали все, ничего не голодные, хорошие соседи. Несут и молоко, и помидоры, и картоху, усе несуть и мы закрываем. Духом не падаем, стараемся жить дальше, пока мы живем надо вот и все, пока мы живем надо дышать, надо работать над собой, працювать на Украину, нужны будут руки, сейчас нужно будет строиться, вернуть красоту, наладиться, это все временно.

У село до батьків із Польщі повернулася й донька Алли, з онукою.

Анастасія Губарева, переселенка з Донецької обл.:

Ми були з донькою чотири місяці в Польщі, ну оттуда ми приїхали сюди, потому что Україна це наше рідне, тут мова, люди наші всьо, ну там тоже как би приняли чотири місяці ми ні в чому не нуждались, но дома є дома.

Родина вже завела песика, кролицю, планує обробляти город. Заготовляють дрова на зиму - у будинку є піч.

Алла Штанченко, переселенка з Донецької обл.:

Сложена печь, это духовка, которая нас будет греть, здесь вот колодцы, здесь колесике, куда мы дрова будем ложить, это насос будет гнать по всем трубам водичку, чтобы было тепло сохранялось, будем подлаживать и будем греться.

У цьому селі волонтери облаштували вже більш як півсотні порожніх хат для вимушених переселенців.

Тетяна Босько, волонтерка:

Запитували наших людей, чи вони готові дати безоплатно, на що вони відповідали так, бо будинок стоїть він не в користі, а людям ніде жити. Спочатку вибирались кращі, зараз селяться і ремонтуються будинки, які ми навіть не заїжджали і не дивились в ту сторону, але ми розуміємо, людям потрібно жити, потрібно ставати їх ремонтувати, то зараз ідуть в ход будинки, які ми навіть в кущах не бачили, зараз ті кущі повипилювались, зараз люди туди заселились.

Новим односельцям допомагають облаштувати побут місцеві жителі. Кажуть - чи приживеться родина надовго у селі, залежатиме переважно від їхньої працьовитості.