Родичі військовополонених сподіваються на швидке повернення героїв додому [ Редагувати ]

Не здаються та підтримують один одного. Родичі полонених військовослужбовців вірять, що їхні герої якнайшвидше повернуться додому. Згадують, про що говорили в перший день війни, та як чекали на те повідомлення з двох слів - "Я живий!".

Карина Вакарєва поспілкувалася з сім'ями полонених захисників Маріуполя. Її матеріал - далі.

9 травня. День "побєди". Сакральне свято для всіх росіян. Саме в цей день цьогоріч погляди світу були прикуті до червоної площі у москві. Імениті таблоїди вслухалися у кожне слово кремлівського фюрера, чекаючи "оголошення війни" чи "загальної мобілізації". Традиційно з аркуша російський диктатор зачитував про мир.

Чтобы в мире не было места палачам, карателям и нацистам!

А тим часом за кількасот кілометрів від москви його посіпаки занурювали сусідню країну у криваву війну.

Маріуполь почали шматувати у перші години повномасштабного вторгнення. Атаку проти нього спланували - у місті діяли "сплячі" диверсійні групи. Російська артилерія виводила з ладу всю інфраструктуру. Концентрація ворожих військ ставала дедалі критичнішою. Тож довелося відступати на більш вигідні позиції. Новим прихистком українських захисників став завод "Азовсталь". Брак води, відсутність антибіотиків, свіжого повітря і стерильних інструментів - ситуацію загострювали постійні бомбардування. Під час штурмів окупанти зазнавали серйозних втрат, втім, не полишали спроб знищити завод. Після 82 днів героїчної оборони Маріуполя, українських військових, які перебували на "Азовсталі" - евакуювали. Серед тих, хто виходив з-під руїн, був Леонід. Прикордонник заступив на службу 24 лютого. Восени чоловік збирався йти на пенсію.

Анна Короткова, донька полоненого:

Каже: "Я вже краще буду з внуками, риболовля, намети, походи й все таке".

У перші дні війни захисник слав доньці СМСки - він живий і найбільше любить своїх дівчат. Та звичні повідомлення раптом змінив телефонний дзвінок.

І я за свої 32 роки почула, як мій тато плаче.  "Я дзвоню попрощатися".  "Передай мамі, що я її дуже сильно люблю".

Про цю розмову розповісти матері Анна не наважилася. Аж ось наприкінці березня слухавка мами завібрувала. Телефонував Леонід.

Анна Короткова, донька полоненого:

Ми плакали, ми вихоплювали слухавку і всі кричали: "Тато, ми тебе любимо! Ми тебе чекаємо!". І він ще так трошки пожартував, каже мамі -  я так схуд, що вже в мене пуза немає.

Відтоді, як "Азовсталь" взяли в облогу, сестри не полишали спроб дізнатися бодай якусь інформацію про тата. Й, нарешті, побачили його фото у соцмережах. Змарнілий, втомлений, з пухнастою бородою, але зі своїм фірмовим оптимізмом.

Катерина Євсеєва, донька полоненого:

Усі десь годину сиділи в цьому телефоні, отак роздивлялися - ось, дивись. Всім показували.

От, дивися, ручки чисті, значить є, де помити! Ой, а що це в нього? Це ручка. А тут ножиці.

Молодша, Катя, певна, майбутній чоловік має бути схожим на її героїчного батька.

Катерина Євсеєва, донька полоненого:

Я бачу, це бездна. А тато находить там двері, стукає, знаєте, як сказати - з ноги відкриває. Він знаходить завжди вихід.

Та чи не найдужче чоловіка з полону чекає його трирічний онук.

Він його називає Льоня. "Коли мій Льонічка приїде?".

З полону свого Славка чекає й Марина Охременко. Єдине, що вдалося дізнатися дружині -

Что он в Еленовке, только из-за волонтеров, которые вышли оттуда.

Після теракту в Оленівці Марина довго не наважувалася відкрити неофіційні списки з іменами загиблих.

Марина Охременко, дружина полоненого:

Когда этот список появился в соцсетях, я знала, что есть друзья, которые сейчас за границей. Они тоже за Славика очень переживают, я надеялась, что они первые увидят и сообщат мне хорошую новость, что нашего там нет.

У середмісті Києва розгорнули творчий штаб на підтримку героїв Маріуполя, які досі перебувають у ворожому полоні. Рідні та близькі воїнів малювали почуття, які хочуть їм передати. Юліана виводить пензлем Кримські гори.

Юліана, дівчина полоненого:

Я сама з Криму і це моя домівка. І в мене мрія - я хочу, щоб я і він, ми були в цьому місці. І от зараз я малюю свій будинок, це мій дім, де він і я, мирне небо над українським Кримом.

Кольори українського прапора єднають чи не усі малюнки. Тут Ганна малює веселку.

Ганна, мати звільненого з полону військовослужбовця:

Веселка надії, що наші герої, всі захисники нашої країни повернуться живими та здоровими до своїх родин.

Чотирирічна Соломійка присвячує малюнок другу родини, який повернувся з полону наприкінці вересня.

Що ти малюєш? - Я малюю сонечко. - Сонечко! - Таке, як цукерка.

Поряд із дівчинкою мама. Розповідає нам, що буде на малюнку доньки.

Ольга, мати Соломії:

Вона малює те, що вона вважає найкращим, найціннішим і бажає всім нам - це жити в родині повноцінній, щасливій, де тебе люблять.

Творчий захід має й благодійну мету - усі кошти, зібрані під час акції, спрямують на підтримку родин захисників "Азовсталі".

Ольга Малюченко, організаторка заходу:

Чим більше буде проведено таких заходів, які будуть направлені на те, щоб говорити про полон, тим більшою є вірогідність того, що наші хлопці дійсно будуть вдома.

У прикордонника Леоніда 24 жовтня День народження. І його доньки сподіваються - батька повернуть!

Що скоро ми його обіймемо і я побачу, як посміхаються мої діти, обіймаючи свого дідуся.