Наші захисники вибили ворога з Новодмитрівки на Херсонщині [ Редагувати ]

Сім місяців під окупацією. Село Новодмитрівка, що на Херсонщині, російські військові весь цей час тероризували. Вулиці перетворювали на вогневі позицій, а у місцевих жителів відбирали майно. І ось синьо-жовтий прапор знову замайорів над ще одним селом Херсонщини.

Наші захисники вибили ворога з Новодмитрівки. А місцеві жителі, кому вдалось втекти від рашистів, починають повертатися у власні домівки.

Синьо-жовтий стяг на сільраді Новодмитрівки замайорів на початку жовтня. До цього населений пункт сім місяців був під окупацією.

Володимир Старостін, житель звільненої Новодмитрівки:

Хорошим словом воно не назветься, а поганим в мене тільки одне - нелюди вони. Їм немає чого тут робить. Їх поражало те, що ми хорошо жили. Буряти були тут і кацапи. Ну і наші ж були, так сказать, ДНРовці. Ото тварі, так тварі.

Пан Володимир не виїжджав з рідної домівки, думав зможе захистити господарство від окупантів. Але чоловік зізнається, місцеві були безсилі, коли російська армія наставляла на них зброю. Під дулом автомата у чоловіка відібрали машину.

Володимир Старостін, житель звільненої Новодмитрівки:

Вони прийшли вооруженні. Я калітку открив, автоматом от так відсунув мене, у двір зайшов бурят, а сзаді двоє руских: "хочу посмотреть на ваш автомобиль".

Більше свою ластівку Володимир не бачив. Зараз допомагає дружині прибирати біля будинку культури, де вона працює бібліотекаркою. Скарбниця знань на другому поверсі. Сюди окупанти теж вдерлися.

Ольга Старостіна, жителька звільненої Новодмитрівки:

Ось я зараз можу показать замок. Я його, мабуть, у музей здам, як варварськи вирваний ось цей замок в бібліотеці.

Що хотіли і що шукали пані Ольга й гадки немає. До бібліотеки змогла зайти лише після звільнення села від окупантів.

Коли зайшла вперше, то я таких значних руйнувань в бібліотеці не побачила. Просто книги були звалені на підлогу.

Жінка вже трохи тут навела порядок, книжки розставила на полиці.

Ольга Старостіна, жителька звільненої Новодмитрівки:

Я дивлюся книги усі на місці. Найцінніше, що я зберігала тут і додому не встигла забрати журнал "Казна України", у ньому написано про нашого сина. Він в 14 році був в АТО, і в цьому журналі відображена його. - Покажіть. - І я зберігала його. Олег. Зараз він служить у Широківському воєнкоматі, там працює. Другий син закінчив академію НГУ і зараз ми не знаємо де він. Він нам каже, що в нього все добре і ми радіємо, що в нього все добре.

Пані Ольга з чоловіком вдячні односельцям, що не здали окупантам інформації, що їхні сини військові. На такі родини - загарбники оголошували полювання.

Ольга Старостіна, жителька звільненої Новодмитрівки:

Старіші люди за нас батьки, їхні два сини військовослужбовці. До них приходили три рази. Що вони їм робили я не знаю, але ж вони приходили трусили гардероб, витрушували все. Все шукали. Це ми так по розмовах знаємо.

За словами місцевих, у Новодмитрівці окупантів було не багато, кілька десятків. На пагорбі загарбники розташували свою важку техніку і вели обстріл.

Юрій, житель звільненої Новодмитрівки:

Снаряди літали каждий день через голови в нас. - Це вони обстрілювали наші позиції, чи обстрілювали населенні пункти? - Долгово обстрелювали, Кам'яне і все по ту сторону річки. Все вони звітсиля стріляли. Летіло туда.

Через систематичні обстріли у самому селі зруйновані хати, школа та магазини. Снаряди обірвали і лінії електропередач. Поки селяни без світла, але кажуть, головне, що під українським прапором.

Юрій, житель звільненої Новодмитрівки:

Тут, як на горі у нас, буряти поселилися: "ми, як уйдемо, цей хутір знесемо." Ну якось вони втекли, а хутір наш остався. Надія є, але як би все так було, як хочеться. - А чого хочеться? - Щоб усе мир настав.