Новий рік - без даху над головою: як виживають жителі Київщини? [ Редагувати ]
Зима може стати черговим іспитом для жителів постраждалих внаслідок війни сіл на Київщині. У Вишгородському районі більшість таких населених пунктів не встигають підготуватися до холодів. Декому доведеться зустрічати Новий Рік - без даху над головою, у житлі сусідів або родичів.
Даніїл Снісар відвідав кілька сіл неподалік від Іванкова. Яка ситуація з відбудовою там зараз? І Про яку допомогу просять люди - далі в його матеріалі.
Даніїл Снісар, кореспондент:
Кухарі. Населений пункт, який мав стати транзитною точкою для окупантів, звідки вони планували вийти на Бородянку. Проте, наші військові вчасно перекрили їм шлях, підірвавши міст через річку Тетерів. Що не на жарт розлютило загарбників. А це наслідки їхніх діянь тут.
Сюди росіяни заїхали через Іванків, зі сторони зони відчуження. Та зрозумівши, що шлях на південь для них уже недоступний - почали знищувати село. Від будинків на кількох вулицях залишилися згарища. Частині місцевих - довелося виїхати. Ті, хто лишився, тепер намагаються відновити все з нуля. Точніше, з фундаменту.
Віра, жителька села Кухарі:
Відбудовують. Волонтери допомогли. Хлопцы приїхали. Так чудово накрили. Дали бесплатно і шифер, і бесплатно стінки зробили. Все бесплатно.
А ось це місцева школа. Снарядом в ній повибивало шибки та вікна, знесло дах. Його відновили волонтери. Тепер приміщення приводять до ладу самі вчителі.
Олена, жителька села Кухарі:
Самі вичищали, самі викидали. З другого поверху, оце скло, оце все. Технічки, школьні вчителі. Всі жінки.
Людмила, жителька села Кухарі:
І кожен день викидали, прицеп нам підганяли - звідти викидали на прицеп. Ну, весь колектив, який тут працює. Хотіли, щоб школу нам відновили, тому що село без школи - це не село.
Даніїл Снісар, кореспондент:
Ми у селі Підгайне. І хоча, цей населений пункт не перебував в окупації, все ж суттєво постраждав внаслідок бойових дій у березні. Авіанальоти, артилерійські удари - ворог зрівняв із землею більшу частину села.
Тоді Підгайне опинилося на лінії ворожого вогню. Атмосфера тут і досі гнітюча, вулиці - порожні. Помічаємо, жінку, яка йде по узбіччю. Це Євгенія Гончар - прямує до свого будинку. Пропонуємо підвести.
А де ви зараз живете? - А там сама крайня хата. Там нам дали хатинку. Ну там мого сина, кум. Батьки повмирали - вони там оселилися.
Вона вкотре приходить подивитися на місце, де прожила всі 85 років життя.
Євгенія Гончар, жителька села Підгайне:
Оце сарай був, там гараж був. Кухня одна, кухня друга. І я приїхала і осталася отак, як стою, мої дорогенькі. А мій онук їде. До мосту доїзжає туди у село. Обняв мене, поцілував да каже: бабо, крепись. І будь дужая. Але змирися з тим, що це війна.
Самі фундаменти та купи брухту. Старенька у цій війні - втратила все.
Євгенія Гончар, жителька села Підгайне:
Вам не можна передать того, що я перенесла і що я бачила. А трудилась - вік. Все життя трудилася у колгоспі, чоловік 42 роки робив, а тепер все пішло - нема нічого. І ніхто нічого не хоче допомогти.
Та пані Євгенії - пощастило. Знайшлися люди, які погодилися допомогти з відбудовою. На ділянці почали зводити невеликий будинок.
Євгенія Гончар, жителька села Підгайне:
Оце спасибі їм, ці, віруючі - оце нам зруб зігнали. А оцю кровлю - це вже мій онук усе.
У селі російська армія випалила цілі хутори. Мабуть, це і є "пекло на землі". І лише дивом, від таких атак не загинули люди. Когось врятував погреб, а хтось - вчасно виїхав із села.
Галина Адаменко, жителька села Підгайне:
Піч була, грубка була, - щось залишилося? Ну бачите що залишилося. Купа глини і піску. Ну волонтери допомогли - трохи вивезли сміття. Тут було страшне - не можна було ступить. І каміння, і скло.
Пані Галина - одна з тих, хто вчасно евакуювався з Підгайного. Про те, що даху над головою більше нема - її діти дізналися з фото у соцмережі.
Діти не говорили, боялись. Кажу, дітям, кажіть правду... (плаче)
Тепер у Галини є тимчасовий прихисток. Волонтери - встановили ось такий модульний будиночок. Однак, зимувати у ньому - жінка не наважується. На холоди планує перебратися до дітей.
Галина Адаменко, жителька села Підгайне:
Чайник - це вже мені дали другі волонтери. А плита була. Холодильничок, плита. І оце все - вмивальник. І душова кабіна є, і бойлекр є. І тут же ж умивальник. Ну не підключене нічого. Нема кому підключить - каналізації і води нема. Треба скважину бить. А в мене грошей нема.
І навіть у тих будинках, які витримали російську навалу - і досі чимало роботи. Найпомітніша проблема - розбиті вікна.
Ольга Воловенко, жителька села Підгайне:
Оце ж самі пошклили. А оце ж повипадали окна геть. І веранда. І на ту сторону геть повипадало. Шифер побитий теж таке само.
Пані Оля показує нам своє обійстя. Будинок дивом встояв під час авіаудару. Втім, частина вікон і досі затягнуті плівкою. Перед хатою - нові склопакети. Їх привезли коштом ООН - кілька тижнів тому. А от ставити - нікому.
Ольга Воловенко, жителька села Підгайне:
І ніхто не ставить. не знаю, чи це самим ставить. Чи приїдуть та ставить будуть.
Робочих рук жителі Кухарів і Підгайного потребують уже зараз, щоб встигнути до зими.
