30 разів за добу рашисти обстріляли Херсонську область [ Редагувати ]
Відчувши жахи окупації, люди усвідомили ціну свободи
30 разів за добу рашисти обстріляли Херсонську область. Загинула людина, ще двоє жителів дістали поранень. Одне із влучань в обласному центрі - у нещодавно відновлені електромережі. Жителям деокупованих територій пропонують евакуюватися, для цього "Укрзалізниця" запустила кілька потягів.
Проте чимало містян, які пережили знущання російських загарбників, впевнені - зможуть перезимувати вдома. З херсонцями поспілкувалися наші журналісти.
У центрі Херсона чимало містян. Спілкуються, телефонують рідним та охоче говорять із журналістами.
Тетяна, жителька Херсона:
Вот сейчас людей много в городе. Очень много в городе. Было вообще: выходишь, город мертвый. Полностью мертвый город. Ничего нет. Как только появились наши мальчики, дорогие, драгоценные - мы вообще со слезами, были рады.
Тетяна разом з донькою опинилися в окупації з перших днів війни. Кожен день був випробуванням, адже рашисти залякували та погрожували зброєю.
Тетяна, жителька Херсона:
Люди все попрятались по домам. Понимаете, спрятались, потому что боялись. До этого они, приезжали. Например приезжала их группы СБУ с БТР и вылавливали ребят из квартир. Пакет на голову - побили. Увезли куда-то неизвестно. Через время начались проверки документов. По дому полностью ходили. Начали выбивать двери тех, кто не живет в квартире. Приходилось, хочешь не хочешь открывать дверь. К нам лично - спустились они, постучали. Что? - проверка документов. Выходим, - один стоит среднего роста, следующий стоит бурят с автоматом, со всем наставленым на нас.
Страшно було залишатися вдома, але ще страшніше - виходити на вулицю. Кожен погляд або слово у бік рашиста могло коштувати життя.
Валерій, жителька Херсона:
Вообще тяжело было, потому что не было никакой свободы действий. Нельзя было гулять до скольки хочешь, свои моменты. Пройтись где-то посмеяться, лишнего слова нельзя было сказать, в сторону русских особенно. То есть на них косо посмотришь - это уже было, они подходили, иногда били, забирали.
Розлючені, що їх не чекали з короваями, орки тероризували місцевих. Залишивши людей без роботи, магазинів, продуктів.
Тетяна, жителька Херсона:
Начали поднимать цены, начали завозить свои продукты и цены начали расти. В аптеках у нас не было лекарств, ничего. Получала я нашу украинскую пенсию. Я не могла снять, потому что ни одного банкомата нет. Я ходила к валютчикам, как они называются, обналичивали, вы сами понимаете. Платили проценты. Вот у меня пенсия 2500 и я 5% платила, что бы можно было обналичить денюшку какую-то.
Містяни спершу готові були боронити волю - виходили на протести, демонструючи, що рашисти в Україні - загарбники. Ірина запевняє: готові були мітингувати й далі, якби не постріли та гранати.
Ірина, жителька Херсона:
Первое время они конечно ходили грудь колесом выставляли и считали себя хазяевами положения, а потом потихоньку-потихоньку и они притихли и народ. После тех митингов, которые мы неделю почти бегали - митинговали, как-то, когда утихомирили народ, когда начали бросать гранатами, и этими шумовыми, начали стрелять в воздух и по ноги, когда ранило одного мужчину и убило женщину, волонтеры начали говорить, давайте это прекращать, потому что будут жертвы.
А солдати рф тим часом мародерили. Грабували підприємців, обчищали квартири та хати, вивозили обладнання і вирощене фермерами зерно.
Тетяна, жителька Херсона:
По магазинам можете проехаться. АТБ и до этого. Только они вошли, нашу фабрику сразу же разбили и размародерели все, это же наш центр, все размародерили, все магазины. Наш Херсон они обокрали полностью, от А до Я. Нам было очень обидно, когда пшеницу нашу вывезли. Все вывезли, и овощи тоже.
Орки залишили пограбоване місто - зі знищеною інфраструктурою, але стійкими та оптимістичними жителями.
Галина Соловйова, жителька Херсона:
Є труднощі звичайно. Тому що, немає світла, я живу у будинку, в якому і плит немає. У нас є електрична плита, ми в такій екстремальній ситуації, але ми все одно налаштовані на те, що все витримаємо і дочекаємося обов'язково перемоги. Нам стало і легше дихати, тому що ми були в окупації, то дійсно було дуже важко, але ми не втрачали надії й ми вірили, чекали, хто міг допомагав один одному.
Щоб вижити у складних побутових умовах, ще й під обстрілами, адже росіяни-втікачі поливають Херсон вогнем, українці гуртуються.
Галина Соловйова, жителька Херсона:
Знаєте, це нас і гартує, така ситуація з одного боку. Ми краще познайомилися зі своїми сусідами. Підтримуємо. У тих будинках, де є природний газ - вони допомагають нам приготувати їжу. Така взаємовиручка, взаємопідтримка колосальна. І я думаю, в такій ситуації наш народ не можливо перемогти - ми непереможні.
Валерій, житель Херсона:
Нужно уважать и ценить свободу. Это наверное самое главное, что есть в нашей жизни.
Відчувши жахи окупації, люди усвідомили ціну свободи. За яку щодня платять високу ціну наші воїни та мирні жителі, які не можуть жити у покорі.
Галина Соловйова, жителька Херсона:
Ми тільки зараз відчуваємо, розуміємо на скільки це важливо - саме жити у себе на батьківщині, у себе вдома, у рідному місті. Низький уклін всім, хто не повернувся і не побачив ці хвилини щасливих моментів, перемоги. Всім їм шана і ми віримо в нашу армію, в ЗСУ.
