Поетична зустріч під обстрілами: як створюється літопис війни? [ Редагувати ]
Люди мистецтва зараз не мають права мовчати. Адже письменники, музиканти, живописці здатні створити літопис війни. У цьому переконана Альона Мовчан із Херсона. Вона пише історію свого міста у віршах, розповідає про життя в окупації та намагається згуртувати земляків-переселенців. Першу поетичну зустріч пані Мовчан провела під обстрілами у звільненому Херсоні. Тож тепер точно знає, що саме робитиме після повернення додому.
Весна не прийшла до Херсона. Напевно, забула дорогу. І місто моє напівсонне ворожі витоптують ноги.
Нічні вибухи, колони ворожої техніки на вулицях рідного міста, перелякані люди… Коли почалося повномасштабне вторгнення, сину Альони не було й місяця. Дівчина добре усвідомлювала всі ризики, але вирішила залишатися в окупованому місті.
Альона Мовчан, поетеса з Херсона:
Мене і в нацисти додавали, ми переїжджали… Телефонували поети, які ходять на заходи, пропонували організувати захід - "там театр новый русский делают, давай сделаем с поэтами".
З колишніми колегами-поетами, які підлаштувалися під режим окупантів, вона попрощалася. Натомість з'явилися нові однодумці-патріоти. З ними стала зустрічатися підпільно.
Альона Мовчан, поетеса з Херсона:
Окупований Херсон. Це було дуже ризиковано. Але ми зробили, прийшло 10 людей. Я не буду говорити місце, бо Херсон зараз обстрілюють. Ми читали вірші, виконували пісні. Це було в березні. Після того влітку було два фестивалі - до Дня молоді України й до міжнародного Дня молоді в серпні.
Дмитро Плотніков, поет з Херсона:
Для людей, які залишилися, це можливість знову опинитися в культурному просторі. Це вкрай важливо. Це було вкрай важливо під час окупації, тому що хотілося бути ближче до української культури.
З малою дитиною на руках - Альона все ж вимушена була тікати з окупованого міста. Втім влаштовувати творчі зустрічі херсонців у Києві, куди вона переїхала, теж стало традицією.
Альона Мовчан, поетеса з Херсона:
Розмалювала прапор - Рятуйте Херсон. Після кожної зустрічі з поетами ми з ним фотографувалися. Це наша імпровізована сцена. Вішаємо прапор і читаємо вірші.
Спочатку у Києві, потім в Одесі - вони збиралися, аби підтримати один одного та розказати свої історії війни.
Заповзти під асфальт, заховатись між стін, розчинитись у шумі міському. Серед тисяч людей ти снуєш геть один, бо не маєш жаданого дому. За плечима ключі від десятків квартир, їх шукаєш знову і знову. Хай колись повернеш, дім чекає, повір, не відкриє він двері чужому.
Вірші народжувалися один за одним. Кожного дня - нові емоції, думки та рядки. Так з'явилася ідея створити власну хронологію війни. Збірка майже готова - каже Альона. Залишається написати головний вірш.
Альона Мовчан, поетеса з Херсона:
Це вірші написані після грудня і до початку війни. Під час. І буде після. Один вірш про нашу перемогу. Я от чекаю цього після. Я вірю в те, що світло переможе. Кожна людина отримає те, на що вона дійсно заслуговує.
