Оріхів, що на Запоріжжі, вже понад рік тримає оборону від рашистів: як містяни пережили зиму [ Редагувати ]
Оріхів, що на Запоріжжі, вже понад рік тримає оборону від російської навали. Ось і сьогодні весь ранок рашисти гатили по приватному сектору, зайнялося кілька будинків, одна людина зазнала поранень. Вже давно у місті комунальний колапс - немає світла, води та газу, а містяни постійно живуть у небезпеці через цілодобові обстріли. У таких умовах нині мешкає майже півтори тисячі людей. Як вони пережили зиму та чого чекають навесні?
Так нині виглядає центр Оріхова. Навкруги лише спорожнілі розбиті та спалені будівлі. Місто за 7 кілометрів від лінії фронту. Канонада тут майже не вщухає. Московити гатять з усього.
Тетяна, жителька Оріхова:
Я навіть не реагую, як стріляють. Я знаю де наші, де рашисти, де що. Ми бачили все: і безпілотники, і горящі самольоти, і снаряди. Дуже страшно коли летить і здригається земля.
Тетяна мешкає в одному домі із подругою. На її вулиці лишилося усього шестеро людей. Едуард живе самотньо у розбитому гуртожитку.
Чоловік розповідає, що до сховища не спускався жодного разу. Має поранення. Але виїжджати до більш безпечного місця не хоче.
Едуард, житель Оріхова:
У меня бомбоубежища нету. Никуда я не бегу. У меня прилет уже был. Перелом у меня там, мина прилетела. Месяц в 9 провалялся запорожской. У меня тут могилы, у меня тут родственники. Я тут вырос и учился, и работал тут.
В Оріхові люди виживають, каже чоловік. Минула зима була найтяжчою, відколи себе пам'ятає.
Едуард, житель Оріхова:
Первого февраля волонтеры привезли печку. До первого февраля были морозы. И дрова не горели, срез не горит, поэтому выживаем.
Ірина теж не збирається виїжджати з рідного міста. Хоч будинок через російські снаряди, вже мов решето..
Ірина, жителька Оріхова:
Оце яма була, ми її засипали. Це спаситель наш. Отут усе розбито. Але нічого. Коли попало, то ми гукаємо: живі, з днем народження. Ми другий раз родилися. Так що ми їх не боїмося. Хай вони ідуть туда, звідки вони прийшли. Ми вдома!
Війна зробила людей ближчими один до одного, каже Наталя.
Наталя, жителька Оріхова:
Ми з сусідами роззнайомилися, які там далі живуть, роззнайомилися, коли прийшла війна. Ми не знали один одного, а тепер так - тільки сусіди, волонтери.
Виживати людям вдається завдяки гуманітарній допомозі. Набори з макаронів, овочів та консервів привозять волонтери.
Дмитро Матюхін, керівник Оріхівського міського центру допомоги:
Ми не тільки привозимо харчові продукти, ми не тільки привозимо їжу. Для нас важливим є те, щоб ми мали спілкування з людьми. Ми спілкуємось з ними, помолимось за них. Десь щось взнаємо, які в них є потреби.
Мешканці Оріхова майже рік без світла, газу та води. Та навіть за таких нестерпних умов у місті досі залишається близько півтори тисячі людей.
Якщо ми покинемо Оріхів, то заради чого його тоді захищати. Оріхівці, сильні духом.
