Минає рік, як звільнили усю Київську область від рашистів: історії деокупованих міст [ Редагувати ]

Міста-герої та герої люди, які в них проживають! Минає рік, як нашим військовим вдалося зачистити усю Київську область від російських загарбників.

Столичний регіон першим прийняв удар росіян. І першим їх вигнав. Завдяки й героїчним зусиллям захисників, і пересічних жителів. Даніїл Снісар продовжить тему.

Понівечена, але незломлена! Київщина у перший же день повномасштабного вторгнення прийняла на себе удар окупантів. Тут загарбники стикнулися з таким опором, що замість парадів на Хрещатику довелося повернутися на болота зі значними втратами.

Але чимало міст та сіл Київщини постраждали від діянь країни-агресора. Розбиті дороги, подекуди, розвалені й спалені будинки. Така картинка у селах неподалік Іванкова. Жителі згадують: через цю місцевість російські армійці намагалися прокласти собі шлях до столиці.

Володимир, житель села Жерева:

Числа 14-15 тут бой произошел. Наши отошли. И числа 16-17 зашли русские. Сперва ЛДНР с чеченами. Наші їх тут трохи приутюжили. И потом зашли регулярные - морская пехота. І до 31 числа вони тут знаходилися.

Гостомель - ще один транзитний пункт. Основні події тут відбувалися навколо аеродрому "Антонов".

Володимир Смусь, начальник аеродромно-диспетчерського центру:

Близько п'ятої години ранку на вежу зателефонував черговий штурман "Украероцентру" і сповістив, що по аеродромі "Бориспіль" нанесено повітряний удар. І що таке може відбутися по аеродрому Гостомель.

Володимир Смусь того дня працював у диспетчерській вежі. Попри загрозу атаки, чоловік приїхав на зміну зранку, 24 лютого. Про ймовірний наліт керівництву аеропорту вже було відомо. Тож перед командою стояло завдання зберегти літаки. Саме в цей час вирішувалась доля "Мрії", яку передислокувати так і не встигли. Аеродром у Гостомелі боронили менш як двоє сотень військових. Основна частина з них - це бойці-строковики, а також управління бригади - пресслужба, військові пожежники, стройові службовці.

Андрій Куліш, пресофіцер бригади швидкого реагування "Рубіж" Національної гвардії України:

Я, чесно кажучи, був заскочений тим, що наші строковики навіть не зважаючи на те, що це непрофесійні солдати, і основне їхнє завдання полягає не в тому, щоб воювати в першій лінії, і взагалі брати участь у бою. Але вони дуже азартно воювали проти російських десантників. Були дуже мотивовані.

У населених пунктах, які окупанти намагалися взяти під контроль розпочався справжній народний бунт! Так було й у Славутичі. Кілька днів поспіль туди намагалися зайти росіяни. Коли їм це вдалося проти росармійців повстало ціле місто!

Одна, єдина, соборна Україна! Одна, єдина, соборна Україна!

Славутчани пішли на ворога не маючи навіть зброї! Зрозумівши, що руський мир тут нікому не потрібен росіяни залишили межі населеного пункту.

Даніїл Снісар, кореспондент:

Найтрагічніша сторінка історії боротьби за Київщину - це події в Бучі в березні. Пізніше цей період назвуть Бучанською різаниною. 420 людей тут були вбиті, або ж закатовані окупантами. Часто, лише за те, що були українцями. Церква Святого Апостола Андрія Первозванного стала символом стійкості та незламності мешканців Бучі в протидії агресору. На її території розташовувалася братська могила.

Звідси ексгумували 117 тіл мешканців міста. Більшість були розстріляні

Протоієрей Андрій Галавін, настоятель Храму:

Місцева влада 10 березня звернулася з такими питаннями, чи не проти, щоб на нашій території храму тимчасово похоронити наших людей. Ми пішли на зустріч, звичайно, як можна бути проти?

Анна Макарівна, жителька Бучі:

Так, пережили. Простріляне все було. І в хату зайшли - простріляно все. Уже зараз трохи вспокоїлися. А тоді говорити не могли.

Анна Макарівна усю окупацію пробула вдома. Виїжджати не було ні сил, ні можливостей. Бабуся скооперувалася з сусідами. Так, пліч-о-пліч, допомагаючи одному, і змогли пережити місяць окупації.

Анна Макарівна, жителька Бучі:

Отакі як ми, пристарелі були. Ми оце втрьох як були - всі в мене були. В погребі, картопля була, консервація була. Оце так і сиділи.

Даніїл Снісар, кореспондент:

З перших днів вторгнення військові шукали шляхи, якими можна евакуювати жителів прилеглих до столиці населених пунктів. Долучилися волонтери. Часто людей вивозили буквально на руках. Евакуація мала ще й стратегічне значення. Мета - звільнити територію від цивільних, щоб наші захисники могли вибити окупантів, без ризиків для життя населення.

Зінаїда, жителька Бучі:

Положили волонтери кладочку таку, дошки збиті, йдеш і страшно було! Помогли нам там волонтери перейти.

Пані Зінаїда - одна з тих, кому вдалось успішно вирватися з Бучі після двох тижнів окупації. Допомогли волонтери. Жінка із сином рушили убік столиці автівкою, у той час, як на сусідніх вулицях тривали жорсткі бої.

Зінаїда, жителька Бучі:

І тут стоїть з автоматом кадировець. І він на нас наставляє ось так. І він тоді опустив і вниз вистрілив. А йшов на нас. Одна секунда і від нас не залишилось би нічого! Доїхали, а там наші, боже! Яка радість! 

Завдяки злагодженій роботі військових, волонтерів та рятувальників за березень з передмістя столиці зможете евакуювати тисячі людей.

 Тепер будете знати, що Україну так не візьмеш! На коліна наш народ не привик вставати!

 Київщина встояла. Гостомель, Буча та Ірпінь стали містами-героями України. Та насправді, герої - всі, хто доклав зусиль до боротьби з агресором. Показавши всьому світу, що перемогти ми можемо.