В ООН обговорили вбивства українських медійників росіянами [ Редагувати ]

Сьогодні в Черкасах попрощалися з нашим колегою - Володимиром Муканом. Як і багато інших після широкомасштабного вторгнення Росії - він взяв до рук зброю, був на найгарячіших напрямках фронту.

Сьогодні ж роковини з дня загибелі ще одного нашого колеги Олександра Махова посмертно нагородженого Президентом орденом "За мужність".

Про вбитих рашистами українських медійників - говорили навіть у головному офісі ООН. Адже наша війна, на жаль, одна із найбільших жорстоких і нещадних до всіх, і до репортерів зокрема. Далі кілька історій наших героїчних колег.

Черкаси - одна із міських площ. Сьогодні тут прощаються із журналістом та захисником - Володимиром Муканом. Він загинув у Бахмуті, відбивши й захопивши ворожі позиції, потрапив під щільний артобстріл. Вояк з позивним "Музей" був поряд з Володимиром в тому бою.

Позивний "Музей", військовослужбовець ЗСУ:

Володя загинув, отримавши багато поранень. Він навіть, отримавши офіцерське звання на полі бою, брав участь в штурмі разом з усіма хлопцями, не ховався за пагонами.

У цивільному житті 35-річний Володимир Мукан працював піарником, журналістом і редактором в декількох національних виданнях.

Андрій Кравець, колега загиблого:

Журналіст суперовий, я боюсь, шо це ще і причина загибелі, коли він, як журналіст не може говорити, писати, розповідати про те, чого він не бачив на власні очі. Він завжди патріотично налаштований, завжди позитивна, завжди усміхнена людина.

А ще шалено захоплювався автівками, вів свій ютуб-канал, був співорганізатором автомобільних ретро-фестивалів. У перші дні після початку повномаштабної війни він добровольцем пішов у ТрО. Пройшов пекло у Попасній, бився за Харківщину, Луганщину та Донеччину.

Максим Дубінський, речник 118 окремої бригади тероборони ЗСУ:

Я його не забуду ніколи, ми почали працювати з ним з червня минулого року, коли він повернувся з Попасної. Він працював як журналіст і як військовий, окрім того, що він брав участь у безпосередніх зіткненнях, бойових діях. 

Першого травня в Києві до того поховали Олександра Бондаренко. Телевізійний журналіст з Луганська, який працював на провідних українських та іноземних медіа. Спортсмен та прибічник здорового способу життя. З перших днів повномасштабного вторгнення він долучився до лав Сил оборони. Загинув на Луганщині під Кремінною.

Він не військовий, він справжній журналіст. Його місце було десь в редакції загальнонаціонального ЗМІ. Але він взяв в руки зброю і пішов захищати країну.

Дорогі українці. Прямо зараз формуються підрозділи, для того, щоб прийти на допомогу бойовим підрозділам які вже воюють. Ми готові захищати нашу Україну. Нам видали зброю і набої. І ми готові вирушити, щоб бити російського ворога. Вірте в нас. Слава Україні! Героям Слава!

Це Олександр Махов, телевізійний репортер якій працював на провідних національних каналах. Український журналіст, який у дві тисячі сімнадцятому побував разом з українськими полярниками в Антарктиді, був єдиним репортером який брав участь в евакуації українців з китайського Уханя. З початком повномасштабного вторгнення Олександр, який вже воював у 2015 році, пішов на фронт.

Отака банда вже тримає Довгеньке другий місяць. Слава Україні! Героям Слава!

Спортсмен, інтелектуал та гуманіст. З добрим почуттям гумору - він попри важкі випробування, а то і відверті жахіття не втрачав бадьорості духу. І старанно та чесно фільмував, як воював.

У складі 95 десантної бригади він обороняв Ізюмський напрямок, не давав оточити Донбаське угруповання українських військ. Воював у найважчій період. Під щільним вогнем російської артилерії та авіації.

Сили оборони відстояли напрямок, і не дали росіянам здійснити стратегічне оточення Донбаського угрупування. А після звільнили Ізюм і відкинули ворога майже до кордону. Щоб це відбулося - Олександр Махов віддав життя. Він загинув 4 травня двадцять другого року на кордоні Донецької та Харківської областей.

А на іншому фланзі Донецького угрупування - під Вугледаром на фронті загинув ще один репортер. Відеооператор Черкаського корпункту "Інтера" - Павло Тимошенко.

У сімейному архіві родини Тимошенко чимало світлин Павла. І більшість із них завжди з камерою... Батько трьох дітей та ще й з інвалідністю мав повне право не йти на захист країни. Втім, він був одним із перших добровольців. Пішов спочатку до тероборони рідного міста, а згодом - і на передову. П'ятого лютого цього року він загинув.

Вчора Павла - і десятки інших вбитих на війні медійників згадували у Національній спілці журналістів України. У всесвітній день свободи преси там видали буклет з історіями загиблих колег.

Ліна Кущ, перший секретар Національної спілки журналістів:

За кількістю загиблих журналістів, причому за дуже короткий термін, за дуже короткий час - війна росії в Україні - це одна із найбільш жорстоких, і одна росія свідомо нехтує правами журналістів і всіма конвенціями.

Крім того, про вбивство українських медійників росією говорили й в залі Генеральної Асамблеї ООН. Про вбивства - і необхідність покарання рф за це.

Сергій Томіленко, голова Національної спілки журналістів:

Саме в ці дні тут, на цьому майданчику, я закликав притягнути рф до відповідальності за воєнні злочини і за злочини проти журналістів. І на сьогодні ми, на жаль, говоримо про 57 вбитих медіапрацівників. Серед наших героїв і ті українські журналісти, і медіапрацівники, які пішли виконувати свій громадянський обов'язок і захищати зі зброєю в руках Україну.